Читати книгу - "Пригоди Гекльберрі Фінна, Марк Твен"

ж то ви були з самого початку в місті, Леві Белл...

Тут втрутився король, простяг руку й сказав:

- Як, то це ви й є отой щирий приятель покійного мого брата, про якого він так часто мені писав?

Адвокат і король потиснули один одному руки, і адвокат вдоволено усміхнувся; вони трохи поговорили між собою, а потім відійшли набік і стали розмовляти пошепки; а на останку адвокат сказав голосно:

- Так і зробимо. Я візьму вашого чека й пошлю його разом із чеком вашого брата, й тоді всі непорозуміння кінчаться ладом.

Отож принесли папір та перо, король сів, схилив голову набік, пожував губами і щось нашкрябав; а тоді передали перо герцогові, і вперше мені здалося, що він якийсь розгублений. А проте він узяв перо в руку і став писати. Потім адвокат повернувся до новоприбулого літнього джентльмена й сказав:

- Прошу вас і вашого брата написати рядок чи два та розписатися.

Літній джентльмен щось там написав, проте ніхто в тому письмі нічого розчолопати не міг. Адвокат, видно, страшенно здивувався і мовив:

- Отакої, нічого не второпаю...

Витяг з кишені паку старих листів, пильно розглянув їх, тоді розглянув писання літнього джентльмена, тоді знову листи, а далі й каже:

- Ось старі листи від Гарві Вілкса, а ось те, що написали ці двоє, і тут уже кожному ясно, що листи писані не їхньою рукою (король із герцогом розгубилися й сторопіли, збагнувши, як спритно отой адвокат припер їх до стіни), а ось писання цього новоприбулого джентльмена, і кожен легко пересвідчиться, що й він також цих листів не писав - до того ж такі кривульки взагалі важко за письмо вважати. А оце листи від...

Новоприбулий джентльмен перебив його:

- Коли ваша ласка, дозвольте мені пояснити, в чім річ. Моєї руки ніхто не розбирає, крім брата, і він завжди переписує мої листи. Отже, ви бачили його письмо, а не моє.

- Ага,- скрикнув адвокат,- он воно що! Я маю також і Вільямові листи; отож, коли б він згодився написати рядків зо два, ми поба...

- На жаль, він не може писати лівою рукою,- пояснив літній джентльмен.- Якби він володів правою рукою, ви пересвідчилися б, що він писав і мої, й свої листи. Зверніть увагу на письмо, прошу - листи писані однією рукою.

Адвокат порівняв листи і сказав:

- Мабуть, що так; у кожному разі, я знаходжу зараз куди більшу схожість, аніж раніше. Ну-ну-ну! Я вже гадав був, що ми натрапили на слід, а тепер знову збилися на манівці. Проте можна вважати, що одну річ цілковито доведено - оці двоє ніякі не Вілкси.- І він кивнув головою на короля й на герцога.

І що ж ви гадаєте? Цей старий осел піддався? А дзуськи! Звісно, що ні! Він сказав, що така проба нічого не варта. Мовляв, брат його Вільям такий жартівник, яких ще світ не бачив. Вільям і не думав писати по-справжньому; тільки-но взявся за перо, відразу ж було видно, що зараз обов՚язково щось викаблучить. Він так розпатякався, що вже й сам у свої слова повірив. Однак новоприбулий джентльмен перебив його і сказав:

- У мене з՚явилася одна думка. Чи є тут хтось з тих людей, що допомагали обряджати мого брата... тобто покійного Пітера Вілкса?

- Атож,- озвався якийсь чоловік,- це ми з Ебом Тернером допомагали. Ми обидва тут.

Тоді літній джентльмен звернувся до короля:

- То, може, цей джентльмен буде такий ласкавий сказати мені, що саме нататуйовано в Пітера на грудях?

Отут королеві треба було живо зметикувати, бо зараз-таки завалиться, наче підмита водою брила - так оте все його зненацька застукало; це ж бо, розумієте, запитання, що хоч кого повалить; тут треба відразу щось відповідати, а він і сном і духом не знає, що саме на тому покійникові нататуйовано! Він навіть зблід трохи, опинившися на слизькому. Раптом у кімнаті стало тихо-тихо, всі посунулися наперед і вп՚ялися очима в короля. Ну, думаю собі, тепер уже він обов՚язково признається, не варто більш прикидатись! Гадаєте, він скорився? Еге, де там! Хоч цьому важко й повірити. Він, мабуть, сподівався виморити цих людей, забиваючи їм баки, аж поки всі потомляться й розбредуться по своїх домівках, а тоді вони з герцогом накивають п՚ятами. Чи сяк, чи так, а він не ворухнувся, а тоді знову почав усміхатися та й каже:

- Гм!.. Складна то річ - ого, ще й яка! Аякже, сер, я можу сказати вам, що саме було нататуйовано в нього на грудях. Невеличка, тоненька блакитна стрілка - так, саме стрілка; а якщо добре не придивитися, то її й не помітиш. Ну, що ви на це скажете, га?

Такого зухвальця, як наш старий шкарбун, я ще не бачив!

Тим часом новоприбулий джентльмен рвучко обернувся до Еба Тернера та його приятеля; очі в нього заблищали, немовби цього разу король таки справді попався йому в руки, і він гукнув:

- О! Ви чули, що він сказав! Був такий знак на грудях Пітера Вілкса?

Обидва в один голос відповіли:

- Ні, ми не бачили такого знака.

- Чудово! - мовив літній джентльмен.- Натомість ви мали побачити в нього на грудях невиразні маленькі літери П та Б (саме так він позначав свої ініціали за молодих років), та ще В, із рисочками між ними, отже: П-Б-В.- І він начеркав усе те на клаптику паперу.- Ну, кажіть, бачили ви такий знак?

Знов обидва в один голос відповіли:

- Ні. Ми взагалі ніяких знаків не бачили.

Ну, тут люди не стерпіли й почали кричати:

- Це все одна зграя! В річку їх кинути! Втопити їх! На жердині їх повозити!

Горлали всі разом, тож гамір здійнявся страшенний. Проте адвокат скочив на стіл і гукнув щосили:

- Джентльмени... джентльмени! Схаменіться... Слухайте-но... два слова... лише два слова... Прошу! Ще є один вихід - ходімо на кладовище, викопаймо тіло й подивімося!

Це всім сподобалося.

Всі заревли «Ура!» і кинулись надвір, але адвокат та лікар закричали їм навздогін:

- Зачекайте, не кваптеся! Хапайте цих чотирьох та хлопця. Нехай теж подивляться!

- Згода! - загула юрба.- І якщо