Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка, Ярослав Гашек"

але робити все, щоб потопити їх у зливі запитань».

- Щиро вас вітаємо, солдате,- сказав жандармський вахмістр,- ви, певно, добре-таки втомилися в дорозі. Розкажіть нам, куди бог провадить?

Швейк повторив, що йде в Чеські Будейовиці до свого полку.

- В такому випадку, ви, очевидно, заблукали,- всміхнувся вахмістр,- бо ж ви йдете від Чеських Будейовиць. У цьому я можу вас зараз переконати. Над вами висить карта Чехії. Погляньте, будь ласка, не неї. На південь від нас лежить Протівін. Від Протівіна на південь - Глубока, а ще на південь від неї - Чеські Будейовиці. Як бачите, ви йдете не до Будейовиць, а з Будейовиць.

Вахмістр ласкаво поглянув на Швейка, але цей спокійно, з гідністю сказав:

- А все ж таки я йду до Будейовиць.

Це прозвучало куди переконливіше, ніж Галілеєве «А все ж таки вона крутиться», бо Галілей свої слова сказав, певно, у великому гніві.

- Знаєте що, солдате,- так само чемно промовив до Швейка вахмістр,- я вас переконаю, і ви кінець кінцем самі дійдете висновку, що кожне заперечення тільки утруднює признання.

- Ваша правда,- сказав Швейк,- кожне заперечення утруднює признання, і навпаки.

- Ось бачите, ви й самі, солдате, це розумієте. Скажіть мені щиро, звідки ви вийшли, коли ви націлилися до тих ваших Будейовиць. Кажу навмисно «ваших», бо, очевидно, мусять бути ще якісь інші Будейовиці, які лежать десь на північ від Путіма, хоч дотепер вони не зазначені ще на жодній карті.

- Я вийшов з Табора.

- А що ви робили в Таборі?

- Я чекав на поїзд до Будейовиць.

- А чому ж ви не поїхали поїздом до Будейовиць?

- Бо я не мав квитка.

- А чому ж вам як солдатові не дали безплатного військового квитка?

- Бо я не мав при собі жодних документів.

- Ось воно що,- сказав переможно жандармський вахмістр одному з жандармів,- він не такий дурний, як удає, гарно починає закручувати.

І вахмістр почав знову, немовби не дочув останньої відповіді про документи:

- Отже, ви вийшли з Табора. Куди ж ви, власне, йшли?

- До Чеських Будейовиць.

Вираз вахмістрового обличчя став трохи суворішим, і його очі отупились у карту.

- Можете нам показати на карті, як ви йшли до тих Будейовиць?

- Я тих усіх місць не пам’ятаю, пам’ятаю тільки одне, що тут, у Путімі, я вже раз був.

Весь персонал жандармського поста допитливо перезирнувся, а вахмістр вів далі:

- Отже, як кажете, ви були в Таборі на вокзалі. Маєте щось при собі? Викладіть!

Коли Швейка ретельно обшукали і, крім люльки та сірників, нічого не знайшли, вахмістр запитав:

- Скажіть мені, чому у вас нічого, так-таки нічогісінько нема?

- Бо мені нічого не потрібно.

- Ох боже мій,- зітхнув вахмістр,- ну й морока з вами! Ви сказали, нібито раз уже були в Путімі. Що ви тоді тут робили?

- Я йшов повз Путім до Будейовиць.

- Бачите, як ви плутаєте. Ви ж самі кажете, що йшли до Будейовиць, а тепер ми вам довели, що ви йдете від Будейовиць.

- Очевидно, я зробив коло.

Вахмістр і весь персонал поста значуще перезирнулися.

- Ці ваші кола справляють таке враження, ніби ви просто тиняєтесь по околиці. Ви довго сиділи в Таборі на вокзалі?

- До відходу останнього поїзда до Будейовиць.

- Що ви там робили?

- Розмовляв з солдатами.

Вахмістр знову промовисто перезирнувся з жандармами.

- А про що ви, наприклад, з ними розмовляли і про що питали?

- Я їх питав, з якого вони полку і куди їдуть.

- Чудово. А ви їх часом не питали, скільки чоловік має, наприклад, полк і як він ділиться?

- Ні, не питав, бо це вже давно знаю напам’ять.

- Отже, ви прекрасно обізнані з організацією нашого війська?

- Безперечно, пане вахмістре.

Переможно глянувши на своїх жандармів, вахмістр викинув останнього козиря:

- Вмієте по-російському?

- Не вмію.

Тоді вахмістр кивнув сержантові, і, коли обидва вийшли до сусідньої кімнати, вахмістр, окрилений своєю перемогою і певний своєї правоти, заявив, потираючи руки:

- Ви чули? Не вміє по-російському. Це стріляний горобець. В усьому признався, а в найголовнішому - ні. Завтра відпровадимо його в Пісек, до окружного начальства. Криміналістика - це вміння бути привітним і хитрим. Ви бачили, як я його втопив у повені запитань? І хто б на нього міг подумати? Такий пришелепуватий і придуркуватий вигляд! Але до таких людей треба заходити з-під лісу. Тим часом замкніть його кудись, а я піду писати протокол.

І ще того самого дня жандармський вахмістр, мило посміхаючись, до вечора строчив протокол, кожне речення якого було приперчене слівцем «spionageverdächtig». 167

Що далі жандармський вахмістр Фландерка писав чудернацькою урядовою німецькою мовою, то яснішою видавалась йому ця ситуація.

А коли він закінчив свій рапорт словами: «So melde, ich gehorsam, wird den feindlichen Offizier heutigen Tages, nach Bezirksgendarmeriekommando Pisek überliefert», 168 - то задоволено посміхнувся і гукнув жандармського сержанта:

- Ви дали цьому ворожому офіцерові їсти?

- Згідно з вашим наказом, пане вахмістре, ми даємо їжу лише тим, кого затримали й допитали до дванадцятої години.

- Тут і є такий виняток! - поважно зазначив вахмістр.- Це, очевидно, старший офіцер, певно, зі штабу. Адже ясно, росіяни для шпигунства не закинуть сюди якогось там єфрейтора. Пошліть по обід для нього в трактир «У котика». Якщо там уже нічого нема, хай щось зварять. Нехай ще приготують чай з ромом і все це пришлють сюди. Але не кажіть, для кого. Взагалі нікому нічичирк, що тут у нас за пташка. Це військова таємниця. А що він зараз робить?

- Попросив трохи тютюну і сидить у вартівні з таким задоволеним виглядом, немов у себе вдома. «У вас тут,- каже,- тепленько. А грубка не курить? Мені у вас дуже подобається. А якщо грубка курітиме, треба буде вичистити комин. Але тільки після полудня, ні в якому разі не тоді, коли сонце стоїть над комином».