Читати книгу - "Брехня, Надія Борзакова"

Глава 48

Першою новиною, що збадьорила розморених новорічними святами любителів пліток стали заручини Дерека і Елени. Відразу кілька сайтів одночасно висвітлили цю подію з апломбом, що дуже нагадував новину про весілля англійського принца, яка була минулого року. 

Досить відомий в ділових колах, Камінський мелькав в пресі й раніше, однак ті згадки не йшли ні в яке порівняння з нинішнім. І все це з огляду на лише нещодавно стихлий скандал. 

Про нього, до речі, не забули згадати в коментарях. Навіть смішно - ті ж люди, що всього лише кілька місяців тому поливали брудом мене, глумилися тепер над тим, хто створив для цього привід. Як нерозумно, бридко і, так, шкода. З усіх боків.

Як людина на зразок Дерека, чий розум я раніше так високо цінувала з багатьох причин міг робити настільки дурні кроки загадка для мене.

- Повірити не можу, що ти після всього хвилюєшся за нього, - Кіра з обуренням відкусила шматочок третього за вечір тістечка. Ми сиділи в нашій улюбленій кав'ярні в центрі міста. Кіра тільки но пішла в декретну відпустку і тепер страждала в безробітному житті разом зі мною.

- Не хвилююся, просто дивуюся. Невже він не розуміє, як жалюгідно виглядає? А Елену мені просто чисто по-жіночому шкода.

- Ти. Жалієш жінку. З якої тобі зрадив колишній?

- Я просто знаю як це. Кохати людину, знаючи, що він ніколи не відповість взаємністю, - видихнула я. - І як же низько використовувати почуття іншого заради помсти!

- Віка, ось всіх ти по собі судиш. Всі у тебе до нестями закохані! Не думала, що в ній говорить уражена гордість і жага домогтися свого, а вже Дерек... Вони були разом раніше і зрадив він тобі з нею. Цілком можливо, що там не тільки бажання помститися. Дуже безглузде, до речі, з огляду на те, що він знає про твою любов до іншого.

- Добре якщо так. Мені дуже хочеться, щоб він був щасливий.

- Вселенська доброта, - Кіра закотила очі. А потім в замішанні втупилася кудись за мою спину. Навіть не обертаючись, я знала, хто саме там знаходиться. І справа не в реакції подруги зовсім, а в тому, що появу Артема я буквально відчуваю. З Кірою вони перетиналися рідко. І завжди обмінювалися лише кількома підкреслено ввічливими репліками. Звичайно, я не очікувала, що вони подружаться. Але дуже і дуже хотіла, щоб розібралися зі взаємними образами, адже від цього краще стало б обом. Однак вони не поспішали, а тиснути я і не думала.

- Я рано? - Артем поцілував мене в щоку. - Привіт, Кіра.

- Привіт, - відповіла вона з боязкою посмішкою.

- Ні, ти як раз вчасно. Кава?

- Я галон сьогодні випив, - похитав головою чоловік. - Поїхали краще, завеземо тебе, - сказав Кірі.

- Та не потрібно, я на таксі.

- Сказав завеземо, значить завеземо, - Артем кинув на стіл кілька купюр. Потім галантно допоміг нам одягнутися.

Дорога до будинку Кіри була подолана практично мовчки. Однак атмосфера в машині не здавалася натягнутою.

- Я не говорив, - вже біля дверей її квартири сказав Артем, - Тобі так дуже гарно.

- Тьома, спасибі, - тремтячим голосом видавила дівчина.

- Ну заходь, - він кивнув на двері.

Кіра зайшла додому, і ми попрямували до машини. Вийшовши з парадного поринули в справжнісіньку казку. Підсвічені теплим світлом ліхтарів сніжинки кружляли ніби в танці. Я закинула голову і зловила кілька ротом.

- Дай спробувати, - Артем поцілував мене в губи. - Солодкі. І так, можеш не приховувати посмішку, я все одно її відчуваю.

- А я і не приховую, - я обняла його за плечі і вже пошепки додала. - Ти у мене молодець.

******

Наступного тижня стався форс-мажор у вигляді зламаної ноги у соліста групи, яка повинна була грати на вечірці на честь відкриття. Хлопці закінчували новорічні канікули в горах і юнак невдало впав під час катання на лижах. До самого заходу залишалися лічені дні і знайти інших виконавців було фактично неможливо. Ну, тільки в тому випадку, якщо вони, ці виконавці, не є твоїми хорошими знайомими. А у мене такі були.

- Ну, нарешті моя пташко! - радісно вигукнув їх менеджер, коли я озвучила йому своє прохання. - Звичайно ж ми приїдемо.

- Тоні, навіть не знаю, як тобі дякувати! Ви дуже-дуже виручите...

- Припини зараз же, інакше ображуся, - перебив він. - Ти прекрасно знаєш - для тебе все, що завгодно.

- Спасибі…

- Я побіг. Бувай!

Саме через те, що сталося з ним, моє «знайомство» з групою не обмежилася автографом, узятим у них перед початком виступу в клубі, де я працювала. З першого погляду на цього хлопця з`являлись припущення що до його орієнтації. І справа, звичайно ж, зовсім не в невисокому зрості та худорлявій статурі, але в яскраво малиновому волоссі і одязі, який робив Тоні схожим на папугу. Весь цей образ укупі з манірністю бездоганно маскував як його професіоналізм в обраній справі, так і гострий, гнучкий розум і обсяг знань, якого вистачило б мінімум на три голови. 

І він же спровокував напад. Я в цей момент випадково опинилася поруч і покликала охорону. Тоні, на щастя, не встиг отримати серйозних травм і одужав досить швидко, «завдяки пташці, яка вчасно прилетіла його врятувати». І з тих пір ми всі досить тісно спілкувались ось уже кілька років.

З аеропорту ми забирали їх разом з Артемом. Хлопець, що вельми прохолодно ставився до музики, дуже схоже зображував бажання швидше познайомитися з настільки крутими артистами. На ділі ж просто хотів так позначити територію нехай навіть на неї ніхто не зазіхав.

- Пташка моя! - з протилежного кінця залу аеропорту вигукнув Тоні. А потім буквально підлетів, обійняв і поцілував в губи. Потім взявши за руку, крутнув як в танці. - Лебідонька! Ну, лебідонька. Рік від року краща. Варто було тільки того зануду кинути і, - тут його погляд наткнувся на палаючого праведним гнівом Артема. В такому стані той являв собою страшне якоюсь первісної міццю і нею ж здатне викликати захоплення видовище.

Тоні розплився в одній зі своїх найсолодших посмішок і змахнув накладними віями.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍