Читати книгу - "Магія без пам'яті , Мiла Морес"

- Лаурі, вже вечір, ми тут майже весь день.

- Не може бути! Ми тільки прийшли, я ж вперше злетіла! – не можу стримати радості, я зараз готова кричати на весь світ, і, здається, якщо спробую це зробити, мене почують у кожному куточку планети.

- Лаурі, ми провели тут цілий день. Ти хіба голоду не відчуваєш? Я дуже хочу їсти.

- Весь день? – питаю з недовірою. - Мені здавалося, не більше години минуло.

- За польотами так завжди, не помічаєш, як іде час, а він летить разом з тобою. Ходімо додому, дівчинко.

Містер Нотрил торкнувся мого плеча, і ми перемістилися до гуртожитку, який вважається нашим домом. Напевно, я сьогодні не засну. Мій мозок все ще десь літає, я продовжую дивитися на світ з висоти, відчуваю себе в невагомості, ноги заплітаються під час ходьби. Добре, що містер Нотрил мене притримує. Я навіть голову на його плече поклала, хоч ми вже стоїмо у його вітальні. Але якось дуже добре ось так просто стояти, а думками ще літати під хмарами.

- Ходімо в душ, Лаурі, - спокійно запропонував викладач.

- У ваш чи мій? - Відповіла швидко, прикрила очі, так само стою з головою на чоловічому плечі.

- Лаурі, - навіть не знаю, що означає його тон.

- Гаразд, йду...

Придушила смішок, плетусь у свою частину квартири. Все-таки добре ми політали. Дуже хочеться повторити це ще незліченну кількість разів. Саме з містером Нотрилом. Ні з ким іншим.

Після вечері містер Нотрил викликав мене на відверту розмову.

- Лаурі, навіщо ти це зробила?

- Про що ви, містере Нотрил?

- Ти падала з мосту і не збиралася розкривати крила, - він сумно зітхнув, дивиться на мене стурбовано, водночас хоче і вилаяти, і пожаліти. - Це через Рокса? Ти все ще в нього закохана? Він так сильно тебе зачепив?

- Ні!

- Лаурі, тобі треба звернути увагу на щось інше, перестати думати про нього, відволіктися.

- Думаєте, вже варто зустрічатися з кимось іншим? Мені якраз хлопці з другого курсу пропонували, - зам'ялася, бо хотіла сказати «підкочували».

- Ні, Лаурі, я мав на увазі навчання, роботу. Більше уваги приділяти важливому.

- Але особисте життя – це також важливо.

- Лаурі, якщо тобі боляче через те, як з тобою вчинив... Рокс, - він хотів сказати "цей малий ублюдок" - я точно знаю. – Варто звернутися до психолога та попрацювати з твоїм душевним станом.

- Містере Нотрил, нічого такого! Я вже про нього не думаю!

- Тоді що це було? Ти мене до божевілля довести хочеш?

- Та я ж… Нічого такого не планувала. Саме якось вийшло. Летіла, летіла, а потім подумала, цікаво, чи зловите ви мене чи ні… - піднімаю очі з винним виглядом. – І ви зловили. Самі сказали, щоб я вам довіряла, ось я й…

- Лаурі, не роби так більше... будь ласка.

- Гаразд, - байдуже знизала плечима, злегка посміхнулася. Я все одно задоволена собою. І реакція містера Нотрила мені сподобалася.