Читати книгу - "Каравал"

які несла із собою загибель, і лишалися мертвими до завершення гри.

— Отже, за будь-яких обставин ти однаково б ожила? — поцікавилася Скарлет.

Телла зблідла, достоту стала біла, як її сукня. І вперше Скарлет замислилась над тим, що ж відчувала сестра, коли помирала. Телла завжди вправно контролювала свої емоції, але цього разу голос їй зрадив.

— Я ж не артистка, а звичайна людина. А звичайні люди під час гри помирають по-справжньому. А тепер ходімо, — Телла зістрибнула зі стільця і вже весело додала: — Час готуватися.

— До чого?

— До вечірки, звісно! — відказала Телла, ніби це було найочевиднішою річчю на світі. — Запрошення пам’ятаєш?

— Те від Легенди? То воно справжнє? — Скарлет не знала, як реагувати на ту лиху витівку Легенди із запрошенням. Телла схопила руку Скарлет і потягнула до дверей.

— І не думай відмовитися від святкування!

Скарлет не хотіла лишати сестру, та наразі їй було не до вечірок. Спілкування їй приносило величезне задоволення, однак вона й уявити не могла, як братиме участь у трапезах і веселощах.

— Ходімо, — Телла тягнула сестру силоміць, — у нас обмаль часу. Я не хочу з’явитись на святкування в образі примари.

— В такому разі, тобі слід було б убратися в іншу сукню, — різко зауважила Скарлет.

— Я ж померла! — заперечила Телла. — Годі вигадати краще вбрання. От побачиш, наступної гри ти так само ввійдеш в азарт, як я.

— Дякую, та наступна гра відбудеться без мене.

— Гадаю, після цієї зустрічі ти зміниш свою думку, — Телла загадково посміхнулась і розчахнула навстіж двері, перш ніж Скарлет встигла заперечити.

Сестра вела Скарлет по коридору, в якому вона ще не була. Підлога була вимощена коштовними каменями, які виблискували під ногами. Стіни коридору були вкриті малюнками із записника Айко.

Скарлет зупинилась перед одним. На малюнку, котрий раніше не потрапляв їй на очі, була зображена вона у крамниці суконь. Скарлет з широко розплющеними очима й роззявленим ротом роздивляється кожен виріб, а Телла шпигує за нею з третього поверху.

— Ходімо до моєї кімнати. Вчора, коли ти мене знайшла, то була не моя кімната, — Телла вела за собою Скарлет, по дорозі вони зустріли велику кількість артистів, які люб’язно віталися з дівчатами. Нарешті вони зупинилися перед арочними небесно-блакитними дверима. — Наперед перепрошую за безлад.

Здавалося, кімнатою промчав ураган. Довкола валялись корсети, сукні, вишукані капелюшки і навіть каптури. Скарлет не помітила сивого волосся у сестри, вочевидь, вона майстерно його замаскувала, адже за таку розкіш Телла мусила б пожертвувати щонайменше роком життя.

— Мене страшенно дратує, що немає куди складати речі, — Телла піднімала з долівки одяг, щоб Скарлет могла зайти досередини. — Не хвилюйся, сукня, яку я обрала для тебе, не лежить на долівці.

— Не думаю, що я піду, — Скарлет сіла на краєчок ліжка.

— Ти мусиш. Я дістала для тебе вбрання. Мені воно коштувало п’ять секретів, — Телла рішуче попрямувала до скрині. Повернулась, тримаючи у руках витончену рожеву сукню. — Вона нагадує мені захід сонця Спекотного сезону.

— У такому разі, тобі варто її одягнути.

— Вона задовга для мене. Ба більше: я приготувала її спеціально для тебе, — Телла кинула вбрання сестрі. На дотик, воно було таке ж невагоме, як і на вигляд. Маленькі рукави оголяли плечі, а ліф кольору слонової кістки прикрашали стрічки, що спадали на прозору спідницю. На стрічках красувались шовкові квіточки, які на сонці змінювали колір від ніжного кремового до насиченого рожевого.

— Просто одягни її сьогодні. Якщо по завершенні вечірки ти вирішиш полишити Каравал і все, що нагадує про нього, я поїду з тобою. Однак не дозволю тобі її пропустити. Мені казали, що Легенда не роздає запрошень нікому, крім своїх артистів. І не думаю, що ти будеш щасливою, як не поставиш усі крапки над «і» з Джуліаном.

При згадці про Джуліана серце Скарлет стиснулось. Вона раділа, що він живий, та хай там що поміж ними було, вона не була впевнена, що їхні почуття будуть такими, як раніше. Вочевидь, правду він намагався їй сказати тільки через жаль до неї. Або ж це було прописано в його ролі, що аж ніяк не мало стосунку до почуттів.

— Мені здається, що я зовсім його не знаю, — Скарлет почувалася ошуканою, але соромилася собі в цьому зізнатися.

— У такому разі, в тебе буде нагода довідатися про нього більше, — Телла схопила сестру за руку і відтягнула від ліжка. — Мені дуже хотілося б сказати тобі, що все, що поміж вами відбувалося, було справжнім!

— Телло, це нічого не змінює.

— Це тому, що ти не даєш мені договорити. Навіть якщо усе не так, як тобі того хотілося, ви однаково пережили багато спільного за ці дні. Гадаю, він також хоче розставити всі крапки над «і».

Всі крапки над «і». Тобто, все нарешті завершити.

Все сходиться. Саме тому Джуліан попереджав її, що більшість людей, котрих вона зустріне на Каравалі, зовсім не ті, за кого видають себе.

Однак Скарлет не могла заперечити, що хотіла його побачити.

— І не сумнівайся, що на цій вечірці ти будеш найвродливішою. Звісно ж, після мене, — Телла зайшлася дзвінким сміхом. І хоча Скарлет відчувала, як знов її серце крається через Джуліана, їй полегшало вже від думки про те, що нарешті сестра поруч і, дякуючи небу, вони вільні. Це те, чого вона завжди прагнула. Перед ними відкривалося майбутнє, нехай незвідане й туманне, однак сповнене сподівань на краще.

— Я люблю тебе.

— Знаю, — Телла ніжно поглянула на сестру. — Інакше мене б тут не було.

42

давалося, вона потрапила у світ, де ожили всі стародавні казки та мрії. У повітрі витали пахощі вічнозелених рослин, запорошених золотими цяточками світла ліхтарів.

Скарлет помітила, що від снігу не лишилося й натяку. Землю вкривала соковита трава. Ліс мінився відтінками зеленого, оливкового, нефритового з домішками кольору слонової кістки. Навіть стовбури дерев майже повністю вкривав смарагдовий мох, за винятком тих ділянок, які огортали золотаво-кремові стрічки. Гостей частували золотими напоями, насиченими та в’язкими, як мед, а також тістечками, що скидались на пухнасті хмаринки.

А далі стояв Джуліан. Її серце мало не вискочило з