Читати книгу - "Егоїстичний ген"

людської культури. Нам потрібна назва для нового реплікатора, іменник, що передав би ідею одиниці культурного успадкування, або одиниці імітації. Від придатного грецького кореня походить слово «мімем», але мені більш до вподоби щось односкладове, що трохи нагадувало би слово «ген». Сподіваюся, що мої друзі, прихильники класичної освіти, вибачать мені, якщо я скорочу «мімем» до «мем»[57]. Якщо комусь так більше подобається, він може вважати, що це слово має певний стосунок до пам’яті або до французького слова même. Вимовляється воно в риму зі словом «крем».

Прикладами мемів є різні мелодії, ідеї, гасла, модні фасони, способи виліплювання горщиків чи будівництва арок. Так само, як гени поширюються в генофонді, перестрибуючи з одного організму до іншого за допомогою сперматозоїдів або яйцеклітин, меми поширюються в мемофонді, перестрибуючи з мозку до мозку завдяки процесові, що його, у широкому сенсі, можна вважати імітацією. Якщо якийсь учений чує або читає про певну цікаву ідею, він ділиться цією інформацією зі своїми колегами та учнями, наводить її в своїх статтях та лекціях. Якщо ідею підхоплюють, тоді йдеться про її поширення, мандрування від одного мозку до іншого. Як вдало підсумував мій колега Н. К. Гампфрі, прочитавши чернетку цього розділу: «… меми слід вважати живими структурами, не лише метафорично, але й технічно[58]. Коли ви висаджуєте в мій розум якийсь плідний мем, то буквально заражаєте мій мозок паразитом, перетворюючи його на транспортний засіб для поширення мему тим самим способом, завдяки якому вірус може паразитувати на генетичному механізмі клітини господаря. І це не лише фігура мови, бо мем, скажімо, „віри в життя після смерті“ насправді реалізується фізично мільйони й мільйони разів у вигляді певної структури нервової системи деяких людей у всьому світі».

Розглянемо ідею Бога. Ми не знаємо, як вона з’явилась у мемофонді. Можливо, вона виникала безліч разів завдяки незалежним одна від одної «мутаціям». В будь-якому разі, вона надзвичайно стара за своєю суттю. Як вона реплікується? За допомогою усного та письмового слова, що їм сприяє величні музика з мистецтвом. Чому вона має такий високий показник виживання? Пам’ятайте, що «показник виживання» тут означає не показник гена в генофонді, а показник мему в мемофонді. Насправді питання стоїть так: «Що такого є в ідеї Бога, що надає їй високої стабільності і здатності потрапляти до культурного середовища?» Показник виживання мему Бога в мемофонді є результатом великої психологічної привабливості цієї ідеї. На перший погляд, вона пропонує правдоподібну відповідь на глибокі та хвилюючі запитання про наше існування. Вона наводить на думку, що несправедливість у цьому житті може бути виправлена в наступному. «Вічні розкриті обійми» бережуть нас від власних помилок, подібно до лікарського плацебо, уявна сила якого не робить його менш ефективним. Це лише декілька причин, чому ідея Бога так охоче копіюється в мізки наступних поколінь індивідів. Бог існує хоча б у формі мему з високим показником виживання (інфекційної сили) в середовищі, яке забезпечує людська культура.

Деякі з моїх колег зауважують, що такий погляд на показник виживання мему Бога надто легко приймається на віру. За першої-ліпшої нагоди вони прагнуть повернутися до «біологічної переваги». Їм недостатньо чути, що ідея Бога має «велику психологічну привабливість». Вони хочуть знати, чому вона її має. Психологічна привабливість означає привабливість для мозку, а мозок формується природним добором генів у генофонді. Вони хочуть зрозуміти, яким чином наявність такого мозку покращує виживання генів.

Я дуже симпатизую такому поглядові і не маю ані найменшого сумніву, що наявний у нас тип мозку, має генетичні переваги. Однак я вважаю, що ці колеги, якщо вони уважно поглянуть на засади своїх власних припущень, збагнуть, що приймають на віру не менше, ніж я. По суті, причина, чому прийнятною стратегією для нас буде спробувати пояснити біологічні явища термінами генетичної переваги, полягає в тому, що гени є реплікаторами. Як тільки первісний бульйон забезпечив умови, за яких молекули змогли робити копії самих себе, реплікатори взяли цю справу на себе. Протягом понад трьох тисяч мільйонів років ДНК була єдиним вартим уваги реплікатором у світі. Але вона зовсім не обов’язково володіє цими монопольними правами весь час. Кожного разу, коли виникають умови, за яких новий різновид реплікатора може робити копії самого себе, ці нові реплікатори прагнутимуть взяти гору та почати новий різновид своєї власної еволюції. Після ж початку цієї нової еволюції вона у жодному сенсі не буде обов’язково підпорядкована старій. Створюючи мозок, стара еволюція, що постала завдяки генному доборові, забезпечила поживне середовище, в якому виникли перші меми. А після появи мемів, здатних до самокопіювання, почався їхній власний, значно швидший, різновид еволюції. Ми, біологи, засвоїли ідею генетичної еволюції настільки глибоко, що зазвичай забуваємо, що це лише один із багатьох можливих різновидів еволюції як такої.

У широкому сенсі, імітація — це спосіб, завдяки якому меми здатні реплікувати. Але так само, як не всі гени, що здатні реплікувати, роблять це успішно, так і деякі меми є менш успішними за інших у мемофонді. Це аналог природного добору. Я вже наводив деякі приклади властивостей, що підвищують показник виживання серед мемів. Але, загалом, вони не надто відрізняться від описаних для реплікаторів у 2-му розділі: довговічність, поширеність, а також точність копіювання. Довговічність будь-якої копії мему, мабуть, відносно неважлива, як і будь-якої копії гена. Копія старої пісні «Олд Ленг Сайн», що існує в моєму мозку, лишатиметься там до кінця мого життя[59]. Копія тієї самої пісні, що надрукована в моєму томику «Збірки шотландських студентських пісень», навряд чи збережеться набагато довше. Але я можу бути впевненим, що деякі копії тієї самої пісні в мозку людей та на папері зберігатимуться століттями. Як і стосовно генів, значно важливішою за довговічність конкретної копії є її поширеність. Якщо конкретний мем — це певна наукова ідея, її поширення залежатиме від того, наскільки вона прийнятна для популяції окремих учених; приблизно оцінити її показник виживання можна завдяки підрахункові чисельності посилань на неї в наукових журналах, зробені в подальші роки[60]. Якщо мова про популярну пісню, її поширення в мемофонді можна оцінити за кількістю людей, що насвистують її на вулицях. Якщо це модель жіночого взуття, меметик популяції може скористатися статистикою продажів у взуттєвих крамницях. Деякі меми, як і деякі гени, досягають блискучого нетривалого успіху в справі поширення, але надовго в мемофонді не затримуються. Прикладами і є саме різні популярні пісеньки та черевички на шпильках. Інші ж, такі як закони іудаїзму, можуть поширюватися подальші тисячі років, завдяки довговічності письмових записів.

Це підводить мене до третьої загальної властивості успішних реплікаторів: точності копіювання. Тут я мушу