Читати книгу - "Історія Лізі"

газонокосарка й не пилосос, а справжній живий чоловік. На своє щастя, вона мала час, аби помітити, що хоч то й не був заступник шерифа Бекман, він був також одягнений в уніформу хакі окружної поліції. Це врятувало її від дещо незручної ситуації, адже вона могла б зойкнути від переляку не гірше, ніж Джимі Лі Кертіс у кінофільмі «Геловін».

Її гість відрекомендувався як заступник шерифа Олстон. Він приїхав, щоб забрати вбитого кота з морозильника Лізі, а також запевнити її, що він дбатиме про її безпеку протягом усього дня. Він запитав, чи має вона мобільний телефон, й Лізі відповіла, що так, вона його має. Її мобільник був у БМВ, і вона подумала, що, можливо, він навіть увімкнений і працює. Заступник шерифа Олстон порадив їй мати його весь час при собі й занести телефон офісу шерифа у програму швидкого набору. Він побачив вираз її обличчя і сказав, що готовий допомогти їй, якщо вона не знає, як це робиться.

Лізі, яка дуже рідко користувалася своїм мобільником, повела заступника Олстона до свого БМВ. Акумулятор виявився зарядженим лише наполовину, але шнур для зарядки знайшовся в консольному ящичку між сидіннями. Заступник шерифа Олстон простяг руку, щоб витягти з розетки запальничку для сигарет, побачив розтрушений навколо неї попіл і на мить зупинився.

— Витягуйте її, — сказала йому Лізі. — Я хотіла була повернутися до цієї шкідливої звички, але, думаю, я змінила свій намір.

— Мабуть, це розумно з вашого боку, мем, — сказав заступник шерифа Олстон без усмішки.

Він витяг із розетки запальничку для сигарет марки «Бімер» і встромив туди зарядний шнур для мобільного телефону. Лізі навіть не знала, що так робиться; вона завжди заряджала акумулятор свої маленької «Мотороли» в себе на кухні. Минуло вже два роки, а вона все ще не могла звикнути до того, що поруч неї немає чоловіка, який би прочитав інструкцію і відкрив їй таємницю таких написів, як Fig 1 і Fig 2.

Вона запитала заступника шерифа Олстона, скільки часу заряджатиметься її телефон.

— До повного зарядження? Не більш як годину, а може, й менше. Ви будете в межах досяжності телефону протягом цього часу?

— Так, мені треба дещо зробити в сараї. Там є телефон.

— Дуже добре. Коли цей зарядиться, пристебніть його до пояса джинсів. У разі будь-якої тривоги, натисніть на клавішу 1, а тоді на клавішу дзвінка, і ви матимете копа до своїх послуг.

— Дякую вам.

— Не варто. І, я вам уже сказав, я сам особисто подбаю про вашу безпеку. Ден Бекман знову поставить тут свою машину сьогодні вночі, якщо йому не доведеться виїхати на виклик. Це може статися — у таких маленьких містах, як це, ночі з п'ятниці на суботу завдають нам багато клопоту, — але ви маєте свого мобільника і швидкий набір нашого номера, крім того, Бекман щоразу повертатиметься сюди.

— Чудово. Чи ви що-небудь довідалися про чоловіка, який мені погрожує?

— Небагато, мем, — сказав заступник шерифа Олстон цілком спокійним голосом.

Авжеж, він може собі дозволити бути спокійним, адже ніхто не погрожував покалічити його, і, вельми ймовірно, ніхто ніколи не погрожуватиме. Він мав приблизно шість футів і п'ять дюймів зросту і важив не менш як півтораста фунтів. А як одяг навантажить, то і двісті всі заважить, міг би докинути її батько; у Лісбон Фолз Денді Дебушер був добре відомий такими своїми дотепами.

— Коли Енді щось довідається — тобто заступник шерифа Клатербак, бо саме він усім розпоряджається, поки шериф Ріджвік не повернеться з подорожі свого медового місяця, — я певен, він одразу вас повідомить. А тим часом вам треба тільки вжити деяких розумних заходів обачності. Замикайте всі двері, коли ви вдома, гаразд? А надто, коли споночіє.

— Гаразд.

— І майте свій телефон напохваті.

— Гаразд.

Він підняв великий палець угору й усміхнувся, коли вона відповіла йому таким самим жестом.

— А зараз я заберу вашого котика. Я певен, ви будете раді з ним розлучитися.

— Авжеж, рада, — сказала Лізі.

Але з ким вона була б рада розлучитися якнайшвидше, то це із заступником шерифа Олстоном. Їй не терпілося побігти до сараю і заглянути там під ліжко. Під те саме, яке останні двадцять років або десь так простояло у курнику з побіленими стінами. Те саме, яке вони купили

(mein gott)

у Німеччині. У Німеччині, де

8

усе, що може відбутися погано, відбувається погано.

Лізі не пам’ятає, де вона почула цю фразу, і, звісно ж, це не має ніякого значення, але вона спадає їй на думку дедалі частіше й частіше упродовж тих дев’ятьох місяців, які вони провели в Бремені: усе, що може тут відбутися погано, відбувається погано.

Усе, що може, відбувається.

Будинок на Берґенштрассе Рінґ-роуд терпить від протягів восени, від холоду — взимку, і протікає, коли приходить волога і сльотава весна. Обидва душі несправні. Туалет унизу — це тихий жах. Домовласник дає обіцянки, потім припиняє відповідати на телефонні дзвінки Скота. Зрештою Скот звертається до фірми німецьких адвокатів, які пропонують свої послуги за фантастичну ціну — передусім тому, каже він Лізі, що не може дозволити паскудному домовласникові, щоб його було зверху, не може дозволити йому перемогти. Паскудний домовласник, який іноді підморгує Лізі зі змовниць ким виразом, коли Скот не дивиться (вона ніколи не наважувалася сказати про це Скотові, який одразу втрачає почуття гумору, коли мова заходить про паскудного домовласника), не перемагає. Під загрозою судових санкцій він робить деякий ремонт: дах перестає протікати, а туалет на нижньому поверсі більше не регоче опівночі моторошним сміхом. Він замінює піч. Чудеса та й годі. Потім приходить якось пізно ввечері, п'яний, і кричить на Скота сумішшю німецької та англійської мов, називаючи Скота американським комуністичним кухарем — цей афористичний вираз її чоловік із приємністю згадуватиме до кінця своїх днів. Скот, який сам був далеко не тверезий (у Німеччині Скот і тверезість навіть не обмінювалися поштовими листівками), у якусь мить пропонує домовласникові сигарету і каже йому: «Ну ж бо, майн фюрер, як ви гарно промовляєте, бітте, бітте!» Того року Скот випиває, Скот грає в азартні ігри, Скот нацьковує адвокатів на паскудних домовласників, але Скот нічого не пише. Не пише тому, що він завжди п’яний чи він завжди п’яний тому, що не пише? Лізі цього не знає. Може бути так, а може бути й інак. У травні, коли його викладання закінчилося, дякувати Богові закінчилося, їй це стало вже байдуже. У травні в неї залишається