Читати книгу - "Сезон гроз"

178
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 71 72 73 ... 89
Перейти на сторінку:
бачу в твоїх очах блиску інтересу. Продовжувати?

— О, будь ласка.

— Все почалося після смерті Ортолана.

— Ортолан помер?

— Помер майже тиждень тому. Згідно з офіційною версією, смертельно отруївся добривами, з якими працював. Але є така чутка, що насправді то був мозковий удар, викликаний звісткою про наглу смерть одного з його вихованців, який загинув внаслідок невдалого і дуже підозрілого експерименту. Йдеться про певного Дегерлюнда. Ти його пригадуєш? Ви зустрічалися, коли ти відвідував замок?

— Не виключено. Я тоді багато з ким зустрічався. Не всіх варто було запам’ятовувати.

— Кажуть, що Ортолан звинуватив у смерті вихованця все керівництво Ріссбергу, розлютився — ну й трапився з ним удар. Він був дуже літнім, давно вже страждав від артеріальної гіпертензії, його залежність від фіштеху теж не була таємницею, а фіштех і гіпертензія — це вибухова суміш. Але мало трапитися і ще щось, бо в Ріссбергу відбулися серйозні кадрові зміни. Ще перед смертю Ортолана дійшло до конфлікту, окрім іншого, змусили піти у відставку Альджерона Гвінкампа, більш відомого як Пінеті. Його ти напевно пам’ятаєш. Якщо був там хтось вартий, щоб його запам’ятати, то саме він.

— Факт.

— Смерть Ортолана, — Корал значуще на нього глянула, — викликала швидку реакцію Капітулу, до вух якого вже раніше дійшли якісь тривожні звістки про вибрики небіжчика і його вихованця. Що цікаво, а в наш час чим далі, тим більше прикметно, всю цю лавину спричинив маленький камінчик. Чоловік без значення, з простолюду, якийсь надміру старанний шериф чи констебль. Він змусив до дії свого начальника, бейліфа з Горс Веллену. Бейліф переказав звинувачення далі, і так, щабель за щаблем, справа дійшла до королівської ради, а звідти — до Капітулу. Щоб не тягнути: знайшли винних у недостатньому нагляді. Бірута Ікарті мусила вийти з керівництва, повернулася до академії, до Аретузи. Вийшли Аксель Рябий і Сандоваль. Зангеніс своє становище зберіг, навіть здобув прихильність Капітулу, донісши на тих і зваливши на них всю провину. І що ти на це скажеш? Можеш щось мені розповісти?

— А що ж я можу розповісти? Це ваші справи. І ваші афери.

— Афери, які вибухнули в Ріссбергу невдовзі після твого візиту туди.

— Ти мене переоцінюєш, Корал. І мої засоби впливу.

— Я ніколи нікого не переоцінюю. І рідко недооцінюю.

— Мозаїк і Горицвіт от-от повернуться, — глянув він їй в очі зблизька. — А ти ж не без підстави наказала їм відійти. Скажи врешті, в чому справа.

Вона витримала погляд.

— Ти добре знаєш, в чому справа, — відповіла. — Отож не ображай мого інтелекту, вдавано принижуючи свій. Ти не був у мене вже більше місяця. Ні, не думай, що я прагну чутливого мелодраматизму чи патетично-сентиментальних жестів. Від зв’язку, який закінчується, не очікую нічого, крім приємної згадки.

— Ти вжила, здається, слово «зв’язок»? Дійсно, дивує семантична місткість цього поняття.

— Нічого, — вона пропустила його слова мимо вух і не відвела погляду, — крім приємної згадки. Не знаю, як це у твоєму випадку, але, якщо йдеться про мене, що ж, буду щирою, в мене з цим не надто добре. Варто б, здається, докласти старань в цьому напрямку. Думаю, що потрібно небагато. От, якась дрібниця, незначна, але приємна, милий кінцевий акорд, що залишить любий спогад. Ти спроможний на щось таке? Захочеш мене відвідати?

Він не встиг відповісти. Гучно забив дзвін на кампанілі, вдарили десять раз. Потім зазвучали труби, лункими, мосяжними і не дуже милозвучними фанфарами. Блакитно-червоні гвардійці розділили натовп гостей, утворивши прохід. Під портиком при вході до палацу з’явився мажордом, з золотим ланцюгом на шиї і великим як довбня жезлом в руках. За мажордомом марширували герольди, за герольдами сенешалі. А за сенешалями, в соболиному ковпаку на голові і з берлом в руках власною кістлявою і жилавою особою виступав Белогун, король Кераку. Поряд з ним йшла тендітна блондиночка в серпанку, — нею могла бути лише королівська обраниця, в найближчому майбутньому дружина й королева. Блондиночка була одягнена у білосніжну сукню і обвішана діамантами, швидше надмірно, швидше крикливо і швидше без смаку. Подібно до короля, мала на плечах горностаєвий плащ, підтримуваний ззаду пажами.

За королівською парою, однак на промовистій дистанції у кільканадцять кроків після пажів, що підтримували горностаїв, дефілювала королівська родина. Там, звісно, був Еґмунд поруч з кимось таким ясноволосим, що майже альбіносом, — очевидно, зі своїм братом Ксандром. За братами йшла решта кревних, кілька мужчин, кілька жінок, крім того, кілька хлоп’ят і дівчаток, мабуть, законних і позашлюбних потомків.

Серед гостей, що зігнулися в поклоні чи присіли у реверансі, королівська процесія добралася до мети, себто підвищення, конструктивно трохи схожого на ешафот. На підвищенні, зверху накритому балдахіном, з боків занавішеному гобеленами, встановили два трони. На них опустилися король і наречена. Решта родини мусила стояти.

Труби вдруге вдарили по вухах металічним ревінням. Мажордом, махаючи руками наче диригент перед оркестром, спонукав гостей до криків, поздоровлень і тостів. З усіх боків залунали і слухняно посипалися бажання міцного здоров’я, щастя, всеможливого успіху, всього найкращого, многая літа, якнайбільш многая і ще многіше, гості й придворні намагалися перевершити одні одних. Король Белогун не змінив пихатого і бундючного виразу обличчя, задоволення з побажань, компліментів та пеанів демонстрував тільки легкими помахуваннями берлом.

Мажордом втихомирив гостей і промовив, промовляв довго, плавно переходячи від красномовності до патетичності і навпаки. Геральт був повністю поглинутий спостереженням за гостями, отож з промови почув п’яте через десяте. Король Белогун, оголосив всім і вся, дуже тішить прибуття такої численної групи, радий вітати, в такий урочистий день бажає гостям того ж, що й вони йому, шлюбна церемонія почнеться в пообідню пору, а до того часу нехай гості їдять, п’ють і веселяться при численних розвагах, влаштованих з цієї нагоди.

Ревіння труб оголосило кінець офіційної частини. Королівська процесія покинула сади. Серед гостей Геральт встиг помітити кілька доволі підозрілих груп. Особливо не подобалася йому одна, бо й кланялася не так низько, як решта, і намагалася пропхатися до палацової брами. Він підійшов трохи ближче до проходу з блакитно-червоних солдат. Літта йшла поруч з ним.

Белогун крокував, дивлячись собі під ноги. Наречена розглядалася, часом кивала головою до гостей, які її вітали. Порив вітру на якусь мить підняв її серпанок. Геральт побачив великі блакитні очі. Побачив, як ці очі знаходять серед натовпу Літту Нейд. І як в цих очах спалахує ненависть. Чиста, без домішок,

1 ... 71 72 73 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сезон гроз», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сезон гроз"