Читати книгу - "Фауст"

class="poem">

Фауст

Похвальна річ — великих діл жадоба,

Та головою важить неподоба.

Недаром же оздоблений шолом

Блищить над мужнім, сміливим чолом,

Таж тіло все — ніщо без голови:

Засне вона — всі члени неживі,

Болить вона — все тіло біль зборов,

Одужає — й воно здорове знов.

Тоді й рука вершить свої діла:

Там щит над головою підняла,

А там пустила в хід уже й меча

І на удар ударом одвіча;

Тоді удачу має і стопа —

Поверженим на шию наступа.

Цісар

Такий і в мене гнів на супостата,

Я хочу ланця потоптом стоптати.

Герольди

(вертаються)

Нас, герольдів, там сьогодні

Прийняли не по заслузі,

Наші речі благородні

Підняли усі на глузи:

«Цісар ваш? Його ж нема!

Він пропав, він щез, ізслиз!

Хто ж його і спогадає,

Як не казка: жив колись…»

Фауст

Що не приймають виклику до герцю,

Це нам, твоїм прибічникам, по серцю.

Надходить ворог, рветься в бій дружина,

Вели почать: сприяє нам хвилина.

Цісар

Командувать не буду цього разу,

(до головнокомандувача)

Ти будеш війську за привідця, князю.

Головнокомандувач

Хай правий фланг на ворога руша,

Що лівим флангом саме вгору суне;

Хай щире й вірне військо наше юне

Напаснику дасть добре одкоша.

Фауст

Хай цей герой відважний, запальний

Не гаючись до тебе стане в стрій,

Ввіллється в цю громаду бойову

І всім покаже звагу вогневу.

(Показує направо).

Рубай

(виступає наперед)

Хто з ворогів навернеться лицем,

Тому я миттю обіб'ю всі щоки,

Хто тил покаже — повалю мигцем,

Не розбере, де плечі, а де боки.

Коли усі бійці твої

Мене наслідувать готові,

То скоро вражі гультяї

Потонуть геть у власній крові.

(Пішов).

Головнокомандувач

Середня рать нехай іде у діло,

Являючи свою розумну силу;

Правіше вже змішались вороги —

Спинити нас у них нема снаги.

Фауст

(показуючи на середульшого)

Нехай і цей пристане у загін:

Прудкий, меткий, усіх захопить він.

Хапай

(виступає наперед)

З геройством війська мусить побіч

Стоять сподіванка на здобич.

Хай буде всім одна із мет

Вождя ворожого намет.

Йому недовго там пишаться,

Я в першій лаві — знай завзятця!

Підбирайка

(маркітантка, тулиться до нього)

Хоч я йому і не жона,

Проте й не зовсім чужина.

Багатий визрів урожай,

А жінці, звісно, тільки дай,

Вона ні на що не зважа.

Вперед, у бій! Гуляй, душа!

Обоє пішли.

Головнокомандувач

На лівий фланг, під тії стромовини

Свій правий фланг напевно ворог двине,

Стоятимуть там наші валом вал,

Щоб захистить узенький перевал.

Фауст

(показує наліво)

Прийми й цього до себе у солдати,

Не вадить сили сильному додати.

Тримай

(виступає наперед)

Про лівий фланг не клопочіться!

Держать, що є, мені не вчиться.

Що береже старий вояк,

Того і грім не втне ніяк.

(Пішов).

Мефістофель

(сходить згори)

Дивіться, з-поза скель стрімчастих

І з-поза виступів зубчастих

Ідуть, розсипавшись горою,

Нові бійці при добрій зброї.

Щити, мечі, шоломи, лати…

Нам варто їх у бій послати,

І миттю зроблена робота.

(Тихо до тих, що знають).

А хто й відкіль — моя турбота.

Я не ловив даремно ґав,

Всі арсенали обшугав;

А там у незворушній тиші

Вони стояли кінні, піші,

Колись — владики грізні та вельможні,

Тепер — слимачі домики порожні.

Я поселив усяких там привидь,

Середньовіччя треба ж підживить!

Нехай у них чорти із різних сект,

Вони незгірший справлять тут ефект.

(Уголос).

Чи чуєте, вперед вони вже мчать

І зброєю погрозливо бряжчать;

Вже майорять пошарпані прапори,

Що вирвались нарешті на простори.

Ви бачите, народ старий

Охоче йде на бій новий.

Зверху чути грізний суремний гук; вороже військо непомалу завагалося.

Фауст

Вже затьмарився вколо обрій,

Лиш де-не-де грізний, недобрий

Червоний сполох спалахне;

Кривавим блиском зброя грає;

Ліс, гори, небо — все вступає

У це побоїще жахне.

Мефістофель

Наш правий фланг хоробро б'ється,

Та над усіми видається

Завзятий велет Ганс Рубай:

До нього й чорт не підступай.

Цісар

Одна рука знялася вгору

Й здесятерилася в ту ж пору…

Непевні творяться діла.

Фауст

Ти чув про маревні мережі

На сицилійськім узбережжі?

У білий день химерна мла

Там коливається в повітрі,

Виводить візерунки хитрі,

Снує видіння без числа:

То колихливими містами,

То мерехтливими садами

Порожній простір вистила.

Цісар

Що то за знак? На гострі піки

Упали раптом світлі бліки,

І наших лав списи блискучі

Окрили вогники скакучі;

Я бачу в цім якийся чар.

Фауст

Розхмур, о царю, чоло хмуре:

То знак зичливої натури,

Нам світять дивні Діоскури,

Що бережуть плавців од бурі;

Вони підсилять наш удар.

Цісар

А хто, скажи, і задля чого

Нам шле природу на помогу,

Який незнаний володар?

Мефістофель

Не хто, як той мудрець великий,

Що відданий тобі навіки.

У нього аж душа болить,

Що йдуть на тебе супостати.

Щоб добродійця врятувати,

Готов він голову зложить.

Цісар

У час коронаційного параду

Хотів я зразу вивірити владу,

На чім — не став я довго обирати,

Звільнив сивобородого од страти.

Я зіпсував попівству насолоду,

Хоч добре знаю, сам собі на шкоду.

Невже аж нині, через стільки літ,

Пожну я діла радісного плід?

Фауст

Добро сторицею воздасться;

Зверни свій зір у неба вись:

То знамення тобі, дивись,

Воно віщує певне щастя.

Цісар

Орел ширяє в небесах,

А слідом — гриф, потворний птах.

Фауст

Вважай, то справді добрий знак,

Бо гриф — то міф, чи так чи сяк;

Та де б та вигадка могла

Здолати справжнього орла?

Цісар

Кружляють широко кругами

І раптом — блись! — уже зійшлись,

Один у одного впились,

Зчепились люто пазурами.

Фауст

Дивися, гриф уже підбивсь,

Узнав, що значить хист орлиний,

І, опустивши хвіст левиний,

За верховіттям бору скривсь.

Цісар

Нехай по цьому знаку й буде,

Приймаю з радістю це чудо.

Мефістофель

(праворуч)

Наших воїв тиск завзятий

Крушить міць ворожих ратей.

Гуркіт,