Читати книгу - "Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників"

дороги вкупі сходяться. Там побачиш, що буде.

От взяла вона кусок масла та й прийшла рано до куми.

Кума ще її питає:

— Не будеш боятись?

— Не буду!

— То ходім.

Прийшли вони до кринички, а кума каже:

— Кидай масло і дивись що буде. Тільки не бійся.

От кинула вона масло, та й стоїть, дивиться.

Тут як почали в ту криницю злазити всякі чорти, вужі та гадюки, ящірки, кузки — всяке гаддя. І кожне до себе те масло рве.

— Оце так на тому світі будуть твою душу рвати, як навчишся відьмувати, — каже кума.

— Не хочу, не хочу! — крикнула перелякана жінка і більше нічого в куми не питала.

Як ішли відьми

Так, на великі свята ходять. Якийсь дядько бачив, він слідив їх… Каже, йдуть… То вісім душ налічив. Каже, голі і стільці на голові несуть, якісь табуретки. На плечах стільці несуть… Певне, то на них сидять, як корови доять. Дійшли до пшениці й в пшеницю одна за другою пішли, й хто їх знає, куди вони пішли.

Як пізнати відьму

Відьми бувають рожденні й роблені. Від них велика шкода людям: то корів доять, то псують, то закрутки крутять у хлібові. Хто закрутку скосить, у того буде руки й ноги крутить або нападе різачка, живіт болітиме.

Пізнати відьму можна у Великдень: в заутрені вона цілує замка в церкві. Можна ще пізнать, як скотину виганяєш у череду. Розговівшись паскою, не бери ціпка, а вигонь скотину мечиком із терниці, якою копалі труть. Візьме, тоді забіжить перед тебе й спитає:

— Хіба в тебе ціпка нема?

Це буде відьма.

Відьми бояться собак-ярчуків, а малих щенят душать. Як хочеш вигодувати ярчука, викопай яму, посади собаку і накрий осиновою бороною. Годуй до року: тоді відьма не задушить.

Як чоловік відьму ловив

I

А один чоловік розказував, сусід наш. Він сам був з другого села. Та казав, що його корова як отелиться, а молока нема. І він сів прослідить, хто до неї прийде. Ну й каже, що того, що прослідив, приходить… А він, каже, до його. Воно, каже, перекрутнулося й зробилося не чоловік, а хто й зна що… Він знов до його таке, став бить… Воно вже ж на все — і на кота, й на собаку — перероблялося. А тоді переробилось на отой обруч залізний, що діжку набивають. А він каже: «Ну ладно, я його втягну в хату, покладу, каже, і я його все одно розрубаю». Утягнув у хату й каже: «Такий важкий, що неможна втягти!» Утягнув у хату, те колесо перекрутнулось, і вийшов кум його рідний. І проситься вже, стає навколішки, то я більш не буду…

II

А то раз моєї матері та ходило корову доїть у повітку. Він що не ставив — і борону, і все, щоб вона не йшла. Кажуть, що борона одгонить відьму… І от вона ходить, видоїть, і нема молока. Той чоловік засів, так. А це вона входить. Той чоловік піймав її. І що він робить? Одрубав ракотичку її. Одрубав він. Так. Тоді посилають (а то сусідка), посилають там дитину: «Біжи побачиш, що бабка робить». Вона вже на пічі стогне, її ж руку одрубали. Не ногу, а руку. Ракотичку, тілько рука вийшла одрубана. Так і було…

Словничок рідковживаних слів

Банувати — сумувати, журитися.

Гайдук — панський слуга.

Гибіти — нездужати, хворіти.

Звір — яр.

Іжужбаба (чеський і словацький образ) — в українському фольклорі — баба-яга, відьма.

Кріс — рушниця.

Ракотичка — ратиця.

Ретязь — ланцюг.

Ружа — троянда.

Слуп — стовп.

Сяг — сажень.

Цівун — панський прикажчик.

Чира — страва з кукурудзяної або вівсяної муки.

Шпацірувати — прогулюватися.

Примечания

1

Див. словничок рідковживаних слів в кінці книги.

2

Див. словничок рідковживаних слів в кінці книги.