Читати книгу - "Ловець орлів"

ще був надто малий, щоб потоваришувати з юнаками табору. Вони не звертали на мене найменшої уваги, не запрошували на свої забави чи збори. Я почувався дуже самотнім.

Через три дні, відколи пішов мій батько, плем’я «череванів» перекочувало у верхів’я річки, де водилися бобри. Короткий Лук зміг виділити нам ще пару коней, тож тепер було їх у нас п’ятеро, але однаково не вистачало, щоб перевезтися. Та більше ніхто не запропонував нам жодного коня, хоч багато хто мав великі табуни. Навантаживши, скільки могли нести коні, ми самі рушили пішки. Цілісінький день ішли ми під гарячим сонцем.

Якими жалюгідними здавалися ми собі зараз, ми, які завжди мали достатньо коней і часто позичали їх іншим! Важко жити на світі бідному. Зовсім не схожі були «черевані» на людей нашого племені. Пікуні — добрі, щирі. Жоден із них не дозволив би гостеві йти пішки, а собі їхати поруч на коні.

Увечері, коли ми розіпнули вігвам, я сказав матері, що невдовзі нам стане легше жити, навіть коли батькові не вдасться пригнати нашого табуна.

— Віднині, — мовив я, — я робитиму все як дорослий. Ловитиму бобрів, вимінюватиму шкурки на коней. А згодом стану на стежку війни і захоплю у ворогів великі табуни.

— Ти хоробрий хлопець, — відказала мати. — Ти ловитимеш бобрів, добуватимеш для нас м’ясо. Але спочатку ти повинен побачити свій віщий сон. Як же ми тебе відпустимо з дому, коли ти не маєш таємного помічника?

Я погодився з нею. Тоді мати попросила Короткого Лука, щоб той помолився за мене. Потім вони з сестрою пішли до лісу й спорудили на дереві поміст, устеливши його шкурами.

Перед заходом сонця мене покликав до себе Короткий Лук. Він звелів сісти поруч нього й розмалював моє обличчя священною червоною фарбою. Потім попросив богів зласкавитись наді мною і звернувся до свого вогню з такими словами:

— Прадавній вогню! Пращурівський вогню, запалений від блискавки! Зласкався над цим хлопцем! Допоможи йому побачити добрі сни, знайти могутнього таємного помічника в ці важкі для нього часи.

Мати з сестрою привели мене до місця моїх сновидінь. Воно було на високій тополі, на одній із чотирьох, що росли біля підніжжя плато, на південь від річки. Навряд чи сюди могли заблукати вороги. А «черевані», знаючи, що я постую тут, далеко обминатимуть це місце.

Як тільки я видерся на поміст і ліг на приготовлене для мене ложе, зауваживши, що почуваю себе як дома, мати й сестра попрямували до табору. Я довго думав про молитви за мене, які казав вождь, про його священний непогасний вогонь, і почав молитися йому, всім богам, та й невдовзі заснув.

Минав день за днем, а я лежав на помості, постував та молився. Щоранку мати й сестра приносили мені воду і, спитавши про моє здоров’я, відразу йшли додому.

Перші два дні мене мучив голод, а потім я перестав думати про їжу. Мені почали снитися дивовижні пригоди. Я, тобто моя тінь, залишивши моє тіло, вирушала на пошуки таємного помічника. Вона мандрувала рівнинами і горами, долинами уздовж річок, зустріла тіні наших далеких предків, які першими оселилися на цій землі, тіні давніх тварин, що говорили, як і наші пращури, однією мовою — мовою пікуні.

Так, я розмовляв із багатьма з них, благав їхньої допомоги. Та чомусь мої сни були недовгі. Моя тінь поверталася до мене, і я прокидався. Потім я майже ’нічого не міг пригадати, що снилося. Напевно, через те, що я переживав за батька. Думка про нього не йшла у мене з голови. Мені часто ввижалося, як поночі бреде він, самотній, сумний, шукаючи ворожий табір і свій табун, а вдень ховається у хащах. Наче щось підказувало мені, що він іде назустріч великій небезпеці.

Настала четверта ніч, сину мій, а чотири — щасливе число. Я постував на одному з чотирьох дерев, а це також добра прикмета. Я ревно молився всім богам, священному вогню Короткого Лука, чотирьом сторонам землі, випив чотири ковтки води і відчув, що засинаю. О диво! Мені приснилося те, про що я благав. Навіть більше, мені приснилися чотири мої таємні помічники. Чотири! Щасливе число!

Послухай-но, який я бачив сон. Снилося мені, що я ледве брів широкою рівниною, знемагаючи від спеки та спраги, спустився у долину, де дзюркоче струмок, напився і сів на березі відпочити. Крук — птах щастя — пролетів наді мною. Я просив у нього допомоги, проводжаючи його очима, але він нічого не відповів, не зупинився. Коли крук зник у гаї, я повернувся обличчям до струмка. На пісочку край берега сиділи вряд чотири тварини — з тих, що живуть і у воді, і на суші. Й дивилися на мене. Я не можу їх назвати, ти знаєш, що ми не вимовляємо імен наших таємних помічників.

Один із тих звірів мовив до мене:

— Ми чули, як ти просив допомоги. Чого ти просиш? Може, ми тобі допоможемо?

— Допоможіть! — закричав я. — Благаю вас! Я довго блукав, просив усіх, кого зустрічав, бути моїм таємним помічником, але ніхто не побажав.

— Щойно ми чули, як ти звертався до Крука, — мовив той самий звір. — Гаразд, ми допоможемо тобі, ми, четверо братів, четверо первісних істот. Багато літ тому ми і твої прабатьки були близькими друзями. Вони зробили нам чимало доброго, а ми — їм. Сьогодні ми станемо твоїми таємними помічниками. Іди з нами до нашого вігвама.

Печера, де вони мешкали, знаходилася у високій кручі над річкою. Попід стінами стояли постелі, вимощені травою, на стінах висіло їхнє гарне вбрання, таємничі талісмани. Я з подивом роздивлявся довкола. Нарешті один із братів заговорив до мене, і всі четверо перекинулися людьми. Так, сину мій, усі прадавні звірі мали таку таємничу силу. Одне слово, брати повідомили мені, як їх можна викликати, як просити в них допомоги, а тоді сказали, що я можу йти собі.

Моя тінь повернулась до тіла, і я прокинувся. Який я був щасливий, що знайшов своїх таємних помічників! Я не склепив повік до світання і все обмірковував віщий сон, а потім помчав додому, щоб розповісти про нього матері й Короткому Лукові… Отака історія мого посту. Четверо братів завжди були моїми вірними помічниками. Завдяки їм я пройшов через багато битв, здолав численні небезпеки і дожив до глибокої спокійної старості.

Отже, коли я успішно завершив свій священний піст, юнаки з табору помітили мене: почали запрошувати на свої забави, навідувалися до нашого вігвама, щоб розділити