Читати книгу - "20 000 льє під водою"

міг узнати від капітана Немо, бо ця загадкова людина жодного разу не з’являлася в салоні під час нашого дуже швидкого переходу через Середземне море.

За моїми розрахунками, весь шлях у шістсот, приблизно, льє він пройшов за дві доби — за сорок вісім годин! Вранці 16 лютого ми покинули береги Греції, а 18, на сході сонця, пройшли Гібралтарську протоку.

Мені стало ясно, що Середземне море, оточене з усіх боків землею, від якої він намагався втекти, не подобалося капітанові Немо. Можливо, хвилі й вітри цього моря викликали в нього надто багато гірких спогадів, збуджували сум за тим, що втрачено? А може, він, позбавлений океанських просторів, не відчував тут себе вільним, а «Наутілусу» було тісно між стиснутими берегами Африки і Європи?

Тому наша швидкість перевищувала двадцять п’ять миль, або дванадцять льє, або сорок вісім кілометрів на годину. Зрозуміло, що Нед Ленд, на його превеликий жаль, змушений був відмовитись од своїх планів утечі. Він не міг скористатися шлюпкою при швидкості корабля в дванадцять-тринадцять метрів на секунду. Покинути в таких умовах «Наутілус» було б найбезглуздішим вчинком — все одно, що скочити з кур’єрського поїзда. Де того ж, наш корабель піднімався на поверхню лише вночі, щоб поновити запаси повітря, а потім знову заглиблювався і весь час плив, користуючись лише показниками приладів — компаса і лага.

Отже, я міг помітити в глибинах Середземного моря лише те, що бачить пасажир експресу з вікна свого купе — далекий горизонт, але не ближчі до залізниці предмети, що миготять, мов блискавка. Проте Конселеві й мені все-таки пощастило роздивитися деяких середземноморських риб, які завдяки своїм могутнім плавцям іноді кілька секунд пливли поряд з такою самою швидкістю, що і «Наутілус». Ми годинами простоювали біля вікон салону, і зроблені тоді нотатки допомогли мені відтворити в загальних рисах іхтіологічну картину цього моря.

Серед численних риб Середземного моря одних мені пощастило розглядіти краще, других — значно гірше, а третіх швидкість «Наутілуса» не дала можливості побачити зовсім. Отже, дозволю собі класифікувати їх саме за цим фантастичним принципом — він краще передає мої короткі спостереження.

В товщах води, яскраво освітлених прожектором, звивалися довгі, завдовжки до метра, міноги, що пристосовувалися майже до всіх морів. Шипуваті скати досягали п’яти футів у ширину; з темними спинами, вкритими білуватими цятками й гострими шипами, вони нагадували широкі хустки, які виносить течія. Інші скати пливли так швидко, що я не міг перевірити, заслуговують вони назви морських орлів, яку дали їм стародавні греки, чи пацюків, жаб, летючих мишей, як їх зневажливо охрестили сучасні рибалки. Знайомі вже акули-мокої, завдовжки до дванадцяти футів, особливо небезпечні для водолазів, наввипередки обганяли одна одну. Серед них зустрічались і морські лисиці завдовжки до восьми футів, з надзвичайно розвиненим нюхом — вони раптово з’являлися з глибини, немов довгі синюваті привиди. Ми бачили також дорад з родини спарових риб, — деякі з них досягали ста тридцяти сантиметрів у довжину; вони виблискували сріблом і блакиттю, а впоперек їхнього тіла проходила золотиста смужка, що різко вирізнялася на темному фоні плавців; ці риби в свій час присвячувалися богині Венері; пристосовані для життя в прісних і солоних водах, мешканці річок, озер, океанів, усіх кліматів, байдужі до температурних змін, доради зберегли свою красу з давніх геологічних епох і являють собою надзвичайно цінний вид риб.

Чудові представники осетрових риб завдовжки дев’ять-десять метрів[69], що надзвичайно швидко плавають, іноді ударяли могутніми хвостами у наші вікна, показуючи блакитнуваті спини з невеличкими коричневими цятками; тілом вони нагадують акул, але поступаються перед ними в силі; зустрічаються у всіх морях; навесні осетри піднімаються у великі річки, борючися з течією Волги, Дунаю, По, Рейну, Луари, Одеру; вони поїдають оселедців, скумбрію, мальків лососевих, тріскових; осетри — хрящуваті риби, м’ясо яких, дуже високої якості, вживають сирим, в’яленим, маринованим або солоним; колись цілих осетрів подавали на бенкетах Лукулла[70].

Але з усіх мешканців Середземного моря я міг найкраще побачити, особливо тоді коли «Наутілус» наближався до поверхні, тунців з темно-синіми спинами, грудним сріблястим панциром і золотистим спинним плавцем. Про тунців розповідають, що вони пливуть поряд з кораблями, ховаючись у його тіні від гарячого проміння тропічного сонця. І справді, риби ці супроводжували «Наутілус» так само, як колись вони супроводжували кораблі Лаперуза. Протягом довгих годин вони змагалися в швидкості з «Наутілусом». Я не міг відірвати погляду од тунців, наче спеціально створених природою для участі у швидкісних змаганнях; у них були маленькі голови, рівні веретеноподібні тіла завдовжки до трьох метрів, сильні грудні й хвостові плавці. Тунці пливли трикутником, як деякі зграї птахів, що дало привід давнім ученим твердити, ніби цим рибам відомі правила геометрії і стратегії. Проте ця «вченість» не рятує їх від провансальських рибалок, які цінують їх так само високо, як і мешканці Пропонтіди та Італії: ці чудові риби, немов чимось засліплені чи оглушені, тисячами потрапляють у марсельські сіті.

Тепер я назву, по пам’яті, тих середземноморських риб, яких ми з Конселем бачили мимохідь. Це були біляві ф’єрасфери, що проносилися, наче струмки пари; триметрові змієподібні мурени, забарвлені в зелений, синій і жовтий кольори; метрові мерлани з родини тріскових, в яких особливо цінується печінка; морські голки, що вигиналися, немов водорості; трігли особливого виду, яких поети називають рибами-лірами, а моряки — свистунами; на їхніх рилах знаходяться дві трикутні зубчасті пластинки, які, за переказами, служили музичним інструментом старому Гомеру; серед цього виду були помітні трігли-ластівки, які повністю відповідали цій назві — так швидко вони плавали; сірі, коричневі, блакитні, жовті, зелені бішенки з темними цятками, чутливі до музикального дзвону; поряд з ними з’являлися величезні палтуси, морські фазани з жовтими плавцями, всіяними коричневими цятками, — верхня частина цих риб забарвлена у коричневий і жовтий кольори; червоні з жовтими розводами барабольки, справжні райські птахи океанів, за які стародавні римляни платили до десяти тисяч сестерцій за кожного; їх приносили на бенкети, і гості з жорстокою цікавістю стежили, як червоний колір життя поступово змінювався білуватим забарвленням смерті.

Якщо я не міг як слід роздивитися спинорогів, голкобрюхів, морських коників, колючоперих риб-бекасів, невеликих риб-собачок, губанів, корюшок, летючих рибок або довгоперів, анчоусів, червоних пагрів, риб-місяців, багатьох видів камбали, що водяться в Атлантичному океані і Середземному морі, то тільки тому, що швидкість, з якою мчав «Наутілус» через багаті на фауну води, була справді величезною.

Щодо морських ссавців, то мені здалося, що я побачив, коли ми минали вхід в Адріатичне море, двох чи трьох кашалотів,