Читати книгу - "Мережевий ефект"

Але не в гігантському боксі. Я сказав: "Так, але ми будемо підступними".

Поки я збігав за нашими костюмами EVAC, Оверс перевірив капсулу технічного обслуговування, запустив її діагностику та переконався, що вона все ще в робочому стані. Нею не користувалися протягом тридцяти семи стандартних років корпорації, але все вказувало на те, що вона все ще функціонує. Вона була крихітною порівняно з боксом, розміром приблизно з один із човників АРТа, з десятьма м'якими стільцями, що всіювали перегородки на верхній платформі, а нижче йшли три рівні невеликих захисних стелажів для зберігання необхідних інструментів для обслуговування та ремонту.

Оскільки цілі не користувалися нею, я сподівався, що вони забули про її існування, або взагалі не знали про капсулу. Екіпаж "Баріш-Естранза" теж міг не знати про її існування, залежно від того, скільки часу у них було, щоб переглянути схеми доку, перш ніж бути атакованими.

Як би там не було, це було краще, ніж намагатися спробувати підхід у гігантському боксі, який, ймовірно, прибуде на поверхню з автоматичними сиренами попередження, і, враховуючи зусилля, які Адамантін доклала до брендування цього місця, можливо, власної музичної теми.

Я також записав повний звіт із усім своїм відео та уривками з відео DockSecSystem, стиснув його та зберіг у безпілотнику, якого залишав прихованим у доці. Коли АРТ повернеться (сподіваюся, АРТ буде ще живий), безпілотник надасть йому цей звіт.

Я склав костюми EVAC у вантажний стелаж капсули. Я не думав, що вони нам будуть потрібні, але залишати їх у доці було ризиковано — їх могли знайти вороги, а не АРТ, тому було краще просто взяти їх із собою. Тоді ми були готові йти.

Я зайняв місце з іншого боку Оверса від Тьяго. Він не робив жодних спроб вести зі мною незручні розмови після нашої останньої розмови, але я не хотів застрявати в кріслі в межах легкої небажаної розмови.

Оверс керував простою системою управління через місцеве управління капсули. Він ініціював імпульс готовності, щоб перевірити вал, і він повернувся чистим. "Ущільнення хороші, ми готові до падіння". Він глибоко вдихнув і додав: "Технічно це безпечніше, ніж посадка шатла".

— Технічно, — рівномірно погодився Тьяго, тримаючись за підлокітники свого крісла.

Як завгодно. Я розпочав епізод 241 "Місяця Святилища", коли Оверс сказав: "Ініціювати падіння".

HelpMe.file Витяг 4

На станції мав бути обробник. Двоє людей-імпів, яких GrayCris послала вбити доктора Менсу, були менш розумними, ніж боти-перевізники; хтось тримав їх під наркотичними засобами — слухняними, чекаючими зручного моменту для розгортання.

Охорона станції викликала всіх наявних працівників, і більшість навіть не встигла одягнути форму. Я знайшов одного досить великого охоронця, що охороняв вхід у приміщення для відвідування у ратуші, і позичив куртку, щоб приховати свою гігантську ножову рану. Я дозволив офіцеру подумати, що мені потрібна куртка, щоб потрапити до Медичного центру, не привертаючи уваги, але насправді пішов швидким маршрутом вздовж головної зали та торгового центру назад до порту.

Його діяльність ще не прийшла в норму, було багато людей і людей-імпів і ботів, які збиралися разом у громадських місцях, чекаючи оголошень. Вони знали, що щось сталося — станційна служба безпеки не пробігає крізь зал, викрикуючи, щоб всі зійшли з дороги, якщо немає ніякої небезпеки, — але ніхто, включаючи стрічки новин, не здогадувався, наскільки все було серйозно.

Я мав дозвіл бути в системі моніторингу безпеки станції  Preservation, але зробив те, що обіцяв не робити, і використав свою присутність для зламу інших систем. Я підскочив до архівів входів в порт і записів житлових даних та розпочав запит щодо нещодавно прибулих відвідувачів, які просили розміщення на вокзалі. Обробник та двоє нападників приїхали б разом, на одному транспорті, як особи, які подорожували.

Я усунув усіх мандрівників у сімейних групах або робочі групи, усунув пасажирів, які бронювали постійні подорожі на планету або які були постійними відвідувачами або тривалими тимчасовими мешканцями. Це залишило тридцять три мандрівники. Ймовірно, це не були звичайні люди; я не думав, що людина могла б зробити це через зйомний інтерфейс, тому це дало дванадцять людей-імпів.

Preservation має не більше ніж мінімальне відеоспостереження порту, але вони збирають сканування зображень та ідентифікаційну інформацію від пасажирів, які прибувають з-за меж системи. Я витягнув файли і перегорнув фотографії дванадцяти можливих. Оцінка загрози з урахуванням ряду факторів (включаючи підозріло детальну історію подорожі, яка була запропонована, коли ніхто про це не просив) вибрала номер 5.

Коли я туди потрапив, система бронювання показала, що ворожа п’ятірка змінила свій статус транзиту з невизначеного на найкоротший термін. Так, з цим все гаразд.

У коридорах і кімнатах портового житлового будинку не було камер, реєстрація здійснювалася через кіоск, а бота, який опікувався територією, не було поруч, тому що нормативно-правові акти на Preservation передбачають дурні регулярні періоди відпочинку навіть для ботів. Безпілотники не могли зайти, поки двері кімнати ворожої п’ятірки були запечатані, і мені потрібно було це зробити до того, як будь-які сторонні люди пройдуть коридором. (Перехідне житло на станції Preservation було безкоштовним для короткострокових відвідувачів, як і для всіх, хто приїхав сюди працювати або просити про постійний статус; буквально кожен міг зайти сюди.) Кілька груп людей бачили, як я йшов крізь фойє, але жоден не був з персоналу порту, який міг мене впізнати.

Мені довелося стояти в коридорі і вдавати, що я веду розмову на каналі, поки ще одна група людей не пройшла коридором. Тоді я підійшов до дверей ворожої п’ятірки і надіслав сповіщення його мешканцю, що до нього хоче зайти охорона станції. (Я міг би примусово відкрити двері, але це було швидше.)

Усе могло піти різними шляхами, але той факт, що він змінив бронювання, сказав мені, що він думав, що у нього є шанс вибратися живим, тому він, ймовірно, не був там із вибуховим пристроєм чи чимось іншим. Ймовірно.

Двері відчинилися, і я ввійшов. Він стояв біля стіни з правого боку і намагався вколоти мене в шию інертним лезом, мабуть, єдиною зброєю, яку він міг пронести повз детектори портів. Я підняв руку, лезо застрягло в моїй долоні, і я забрав його від нього. Потім він спробував вдарити мене, і я вдарив його по обличчю.

Він вдарився об підлогу, все ще дихаючи через зламаний ніс, але без свідомості. Я стояв над ним.

Я прийшов сюди, щоб убити його, і я дійсно повинен був це зробити. Станція припинила комунікаційне відключення, як тільки я запустив перший сигнал тривоги, припинивши