Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

Сполучені Штати насамкінець відмовилися від вірності британській ідентичності в австралійському стилі і прийняли величезну кількість іммігрантів з континентальної Європи, Мексики та Східної Азії, але для цього уряду довелося подолати значний опір.

-

До того як після Другої світової ситуація почала змінюватися, почуття національної ідентичності австралійців ґрунтувалося на тім, що вони були британськими підданими. Особливо яскраво це продемонстрував ентузіазм, з яким австралійці воювали пліч-о-пліч з британцями у конфліктах, які не мали до Австралії прямого стосунку. Перший такий випадок стався 1885 року, коли колонія Новий Південний Уельс, іще задовго до створення австралійської федерації, послала свої війська на допомогу британським військам для придушення повстанців у Судані, далекому краї, який жодним чином не зачіпав інтереси Австралії. Більш значуща можливість з'явилася під час Англо-бурської війни в 1899 році в Південній Африці, де британці воювали з нащадками голландських колоністів; і знову ж таки — до інтересів Австралії цей конфлікт не мав жодного стосунку. Австралійські військові добре проявили себе у цій війні, здобувши п'ять Хрестів Вікторії (найвища британська нагорода за хоробрість на полі бою) і таким чином заживши слави й репутації вірних короні британських підданих ціною лише 300 своїх загиблих.

Британія, оголосивши війну Німеччині у серпні 1914 року, на самому початку Першої світової, не завдала собі клопоту проконсультуватися з Австралією та Канадою. Призначуваний з Британії генерал-губернатор Австралії просто передав оголошення про війну всенародно обраному австралійському прем'єр-міністру. Австралійці без вагань підтримали військові зусилля британців у значно більших масштабах, аніж під час війни в Південній Африці та Судані. Один австралійський журналіст писав: «Ми мусимо захищати нашу (sic!) країну. Ми мусимо захистити нашу священну спадщину від брутальних гунів (тобто німців)». Цього разу війна все ж таки мала певний стосунок до австралійських інтересів: вона дала привід Австралії окупувати німецькі колонії в північно-східній Новій Гвінеї, а також Архіпелаг Бісмарк. Але основним внеском Австралії у Першу світову війну став величезний контингент добровольців (400 000 військових), який склав половину австралійських чоловіків призовного віку з тодішнього австралійського населення (близько 5 мільйонів людей), готових захищати британські інтереси на протилежному краю світу — у Франції та на Близькому Сході. Понад 300 000 осіб послали до театру воєнних дій, і з них близько двох третин було поранено або вбито. В центрі майже кожного провінційного містечка в Австралії й досі стоїть пам'ятний знак з іменами місцевих мешканців, загиблих у тій війні.

Найвідомішою операцією Першої світової, в якій взяли участь австралійські війська, став штурм військами АНЗАК (Австралійсько-новозеландський армійський корпус) турецьких позицій на півострові Галліполі (фото 7.5). Військовий контингент АНЗАК висадився там у квітні 1915 року, зазнав важких втрат через некомпетентне командування британського генерала, який керував усією операцією, і був відведений з півострова в 1916 році, коли британське керівництво дійшло висновку, що операція потерпіла фіаско. Відтоді День АНЗАК (25 квітня), річниця висадки в Галліполі, відзначається як найважливіше й найемоційніше загальнонаціональне свято Австралії.

Громадяни неавстралійського походження не можуть збагнути, чому така увага приділяється Дню АНЗАК. Чому країна має святкувати масове вбивство своїх молодих хлопців, зраджених британськими керівниками на іншому кінці світу, на півострові, який, подібно до Судану, був абсолютно неістотним для інтересів Австралії? Але я і нині волію мовчати, коли мої австралійські друзі проливають сльози, говорячи про висадку на півострові Галліполі, яка відбулася понад сто років тому. Пояснюється це тим, що жодна подія не проілюструвала готовність австралійців помирати за свою британську батьківщину яскравіше, ніж масова загибель молодих австралійських хлопців у Галліполі. Бойові дії на цьому півострові почали вважати моментом народження австралійської нації, і це збігається з поширеною думкою, що народження кожної нації потребує жертв і кровопролиття. Кривава бійня в Галліполі стала для австралійців предметом національної гордості, бо вони билися за свою британську батьківщину не як мешканці Вікторії, Тасманії чи Південної Австралії, а саме як австралійці; вона символізує ту емоційну відданість, з якою австралійці публічно ідентифікували себе вірними британськими підданими.

Така самоідентифікація підтвердилася ще раз у 1923 році, коли на конференції країн-членів Британської імперії було ухвалено рішення, що віднині британські домініони самі призначатимуть своїх послів та дипломатичних представників у зарубіжних країнах, яких досі призначала Британія. Канада, Південна Африка та Ірландія швидко призначили своїх дипломатичних представників. Натомість Австралія не зробила цього, бо її широка громадськість не дуже прагнула видимих ознак державної незалежності від Британії.

Проте ставлення Австралії до Британії не обмежувалося лише її поведінкою як сумлінного дитинчати, що прагне похвали від своєї шанованої в усьому світі батьківщини. Стосунки між цими двома країнами крили в собі й таку складову, як любов навпіл з ненавистю. З цього приводу можу навести приклад одного свого приятеля, який працював на австралійській овечій бойні, частина продукції з якої продавалася внутрішнім споживачам, а частина заморожувалась і відправлялася до Великої Британії. До ящиків з овечою печінкою, призначеною на експорт до Британії, мій приятель та його колеги час від часу кидали жовчний міхур, надзвичайно гіркий на смак. Більш серйозними прикладами недоброзичливості з боку австралійців є погляди, висловлені австралійськими прем'єр-міністрами після Другої світової, які я наведу пізніше.

-

Досвід Другої світової війни став для Австралії істотно вагомішим від досвіду Першої світової, бо збройний напад був вчинений на саму Австралію, і запеклі бої відбувалися на островах, розташованих поблизу неї, а не з протилежного боку земної кулі. Капітуляція великої британської військово-морської бази в Сінгапурі перед японськими військами часто вважається поворотним пунктом в еволюції самосприйняття австралійців.

За два десятки років після Першої світової війни Японія наростила свої сухопутні й військово-морські сили, почала неоголошену війну з Китаєм і постала як сила, ворожа до Австралії. Виконуючи свою роль захисника Австралії, Великобританія у відповідь посилила свою базу в Сінгапурі, розташованому на кінчику Малайського півострова, хоча ця база була за 4000 миль від Австралії. Австралія покладалася на захист цієї далекої бази, а також ще дальшого британського ВМФ, зосередженого в Атлантиці та Середземномор'ї. Але за остаточний провал сінгапурської стратегії одну лише Британію звинувачувати не можна, бо і сама Австралія нехтувала заходами з посилення власної оборони. В 1930 році Австралія скасувала обов'язковий призов до війська і створила лише нечисленні ВПС та ВМФ. Останній не мав у своєму складі ані авіаносців, ані лінкорів — лише легкі крейсери, геть не здатні забезпечити оборону Австралії та її міжнародних океанських маршрутів від потенційного нападника — Японії. Водночас над Британією нависла серйозна й реальна загроза з боку Німеччини, і тому вона барилася з військовими приготуваннями проти Японії.

Як