Читати книжки он-лайн » Публіцистика 📰🎙️💬 » Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча

Читати книгу - "Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча"

150
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 71 72 73 ... 90
Перейти на сторінку:

Поет прибрав епізод, де дружина рибалки просить зробити її самим... римським папою, адже це відразу ж позбавляло казку російського колориту. Зате він вніс важливу зміну до сюжету казки братів Ґрімм: якщо в німецькому варіанті рибалка разом із дружиною підіймається службовою драбиною і користується всіма благами, то у Пушкіна стара починає ставитися до старого як до свого раба і навіть не пускає його на поріг (справді, істинно російський колорит!). Змінив А. Пушкін і останнє прохання вередливої старої. У братів Ґрімм, слідом за римським папою, дружина цілком логічно хоче стати Богом. У А. Пушкіна ж спочатку стара хотіла стати “володаркою сонця”, але потім поет змінив прохання на “володарку морську”. Це справді посилило нахабство домагань старої — адже тепер вона хотіла здобути владу над самою благодійницею.

Нарешті, наприкінці казки — там, де камбала у Ґрімм прямо каже: “Іди додому, сидить вона знову на порозі своєї хатинки”, — обурена золота рибка вперше не відповідає на прохання: “Ничего не сказала рыбка, / Лишь хвостом по воде плеснула / И ушла в глубокое море...”

Варто зазначити, що А. Пушкін і не приховував факту запозичення німецьких сюжетів. У листі до своєї дружини від 17 квітня 1834 року поет писав: “Поутру сидел я в моем кабинете, читая Гримма...” Що вийшло в результаті такого читання, ми всі чудово знаємо. А ось сюжет “Казки про Золотого Півника”, що його взяв А. Пушкін із “Казок Альгамбри” американського письменника В. Ірвінґа, де назва прототипу інша — “Легенда про арабського звіздаря”.

Тема літературного першоджерела була фактично закрита з публікацією у 1933 році дослідження А. Ахматової “Остання казка Пушкіна”. В ньому А. Ахматова цілком слушно знаходить витоки сюжету в збірці оповідань В. Ірвінґа, виданій 1832 року. За сюжетом і антуражем вона дещо відрізняється від “Золотого Півника”, але багато сюжетних деталей упізнаються без великих зусиль.

Так, у В. Ірвінґа повелителеві Ґранади, мавританському султанові Абен Габузу, дошкуляють несподівані військові набіги сусідів. Допомогти йому розв’язати цю проблему береться старий арабський звіздар і чорнокнижник Ібрагім ібн Абу Аюб, який каже: “Дізнайся, о царю, що в Єгипті бачив я якесь диво, стародавнє зображення, створене однією язичницькою жрицею. Є місто Ворса, а над ним гора, і з тієї гори відкривається долина великого Нілу, а на горі стоїть баран, на ньому півень, скріплені віссю. І як тільки країні загрожує вторгнення, так баран звертається мордою до ворога, а півень кричить; і мешканці міста дізнаються про загрозу, і звідки вона, і встигають від неї оборонитися”.

Щоправда, для султана звіздар створює дещо інший механізм — магічну мідну фігуру вершника зі списом — і закріплює на вежу. Під час небезпеки вершник опускає спис і подібно до компаса повертається в бік, звідки має здійснитися набіг. У тій самій вежі міститься ще одне диво — чарівні шахи з фігурками, завдяки яким султан, подібно до вудуїстського жерця, може завдавати ворогам шкоду, просто громлячи іграшкове військо.

За всі свої послуги звіздар вимагає в нагороду першу тварину з поклажею, яка в’їде у ворота султанського палацу. Твариною виявляється кінь, а поклажею — захоплена у християн готська принцеса. Абен Габуз відмовляється віддати звіздареві обіцяне, і той передбачає царству султана великі нещастя. Пізніше, під час перепалки султана зі звіздарем, останній провалюється під землю, захопивши з собою і красуню. “Компас”, звісно, ламається, і султан до кінця життя страждає від ворожих сусідів.

А. Пушкін відмовляється і від фігурки вершника, і від фігурки барана, передавши всі сторожові функції Золотому Півникові, що сидить як флюгер на спиці. З чернеток 1833 року видно, що поет починав розробляти і тему чарівних шахів, але пізніше повністю від неї відмовився.

Також, на відміну від В. Ірвінґа, звіздар А. Пушкіна навіть не встигає нічого вимагати, як цар сам йому каже: “Волю первую твою / Я исполню, как мою”. Плюс до цього цілком “дієздатний” Абу Аюб перетворився у А. Пушкіна на “скопця”, що підсилює комічність його зазіхань на східну красуню. Сама ж дівчина у А. Пушкіна — не готська принцеса, а східна красуня — Шамаханська цариця. До речі, сам епітет “Шамаханська” поет також запозичує, але вже зі збірки К. Данілова, і спочатку звіздаря він також називає “Шамаханським мудрецем”.

“Казка про Золотого Півника” була єдиним твором поета, що її він створив в останню Болдінську осінь 1834 року. Очевидно, йому просто бракувало сюжетів.



Маша і три ведмеді

Візьмемо ще одну дуже популярну казку — “Маша і три ведмеді”. Здавалося б, більш “російську” казку, ніж ця, важко й вигадати. Однак це ще один приклад казки, яка прийшла із закордонного фольклору і міцно вкоренилася у свідомості російського народу як народна казка.

Насправді казка про дівчинку і трьох ведмедів — це популярна англійська дитяча казка, перекладена багатьма мовами світу. У поширеній англійській версії головну героїню звуть Золотоволоска (англ. Goldilocks, дослівно “Золоті кучерики”), а казка називається відповідно “Золотоволоска і три ведмеді”.

Сучасні фольклористи простежують витоки англійської версії казки в аналогічній за сюжетом шотландській казці про трьох ведмедів і пустотливу лисицю. Забравшись у будинок до ведмедів і накапостивши там, лисиця заснула у ліжечку найменшого ведмедя, проте її зненацька застали господарі, які повернулися з лісу, і вона змушена була втікати. У казці її звуть просто “пустотлива лисиця”.

В англійській літературі казка появилася в 1837 році. Її написав Роберт Сауті під назвою “The Story of the Three Bears” (“Казка про трьох ведмедів”). В його версії головною героїнею виступає не лисиця, а “маленька бабуся” (a little

1 ... 71 72 73 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча"