Читати книгу - "Останній тамплієр"

— Не заперечую. А що саме?

— Розумієш, увесь час ти тільки те й робила, що розповідала про те, що з ним трапилося — на кладовищі, у підвалі, ну і все таке інше... Я не можу збагнути твого ставлення до нього.

Обличчя Тес спохмурніло.

— Коли я багато років тому з ним познайомилася, він був дійсно приємним, люб'язним чолов'ягою, нормальним, якщо вже на те пішло. І раптом — оцей трагічний випадок з його жінкою і з іще ненародженою дитиною... Це просто якийсь жах.

На обличчі Рейлі відбилося занепокоєння.

— Ти співчуваєш йому.

І Тес пригадала, що у неї й раніше з'являлося почуття незбагненої симпатії до Венса.

— У якомусь сенсі... так, співчуваю.

— Навіть після нальоту, обезголовлення, стрілянини... після того, як він погрожував Кім та твоїй матері?

Тес відчула сильний дискомфорт, наче її виставили голою на всезагальний огляд. Було таке враження, що Рейлі, читаючи її думки, вказував на її ж власні бентежливі й суперечливі емоції, у яких вона сама іще не могла до кінця розібратися.

— Знаю, це звучить дико, але, як це не дивно, на якомусь підсвідомому рівні я дійсно і досі йому співчуваю. З його розмови видно, що різка зміна настроїв призводить у нього до різкої зміни поведінки. Його потрібно лікувати, а не полювати на нього. Він потребує допомоги.

— Спочатку нам, все ж таки, треба його спіймати. Послухай, Тес, що б там цей тип не пережив, він є небезпечним.

Тес пригадала спокійний, навіть миролюбний вираз Венсового обличчя, коли він сидів отут, базікаючи з її матір'ю, і відчула, як щось у самому її сприйнятті професора почало поволі мінятися.

— Це неймовірно, але... мені здається, що то були просто погрози і не більше того.

— А ось стосовно цього довірся, будь ласка, мені. Є речі, про які ти просто не знаєш.

Тес різко скинула голову і глузливо-запитально поглянула на Рейлі. У глибині душі вона гадала, що знає все або майже все.

— Про які ж саме речі я не знаю?

— Про нових загиблих. Цей тип небезпечний — крапка. Тобі все ясно?

Його категоричний тон залишав мало місця для сумнівів, і вона знітилася.

— Що ти маєш на увазі — «нові загиблі»? Хто іще загинув?

Він не відповів і на якусь мить замовк. І не тому, що не хотів.

Щось відволікло його. Він заціпенів на місці, дивлячись наче крізь неї. Раптом Тес збагнула, що він вже не звертає на неї ніякої уваги. Вона простежила за його поглядом — Рейлі, як заворожений, витріщився у телевізор. На екрані підліток Кларк Кент саме зібрався викрутитися з чергової халепи.

Тес іронічно посміхнулася.

— Ти цієї серії не бачив, чи що?

Але агент ФБР вже прямував до дверей.

— Мені треба іти.

— Іти? Куди?

— Мені просто треба йти, і все. — За мить він зник, грюкнувши дверима, а вона так і лишилася стояти, отетеріло втупившись від несподіванки в екран, де супермен-підліток граючись проникав крізь товстелезні стіни і легко, одним стрибком, перескакував через височенні будівлі. Та навіть цей вундеркінд не зміг би пояснити, куди і чому так швидко пішов Рейлі.

Коли Рейлі у своєму «понтіаку» прямував на південь автострадою Венвік, вечірній рух літаків у районі аеропорту, до якого залишалося їхати милю, і досі був інтенсивним. Здавалося, що потік широкофюзеляжних літаків, які заходили на посадку, оглушливо ревучи та поблискуючи вогниками, ніколи не припиниться.

Джордано, затиснувши помпову рушницю колінами, протер очі й озирнувся довкола; з відкритого вікна авто в обличчя йому війнуло весняною свіжістю.

— Так що там має бути написано?

Рейлі вже почав уважно вивчати нагромадження шляхових знаків, через яке їм доводилося продиратися. Нарешті погляд його зупинився на знакові, який він видивлявся. Він вказав на нього рукою.

— Нам сюди.

Його напарник теж побачив цей дороговказ. Зелена табличка праворуч від них показувала шлях до складського приміщення № 7 в аеропорту. А під основним знаком, серед безлічі позначок інших авіаліній, був напис, який становив для Рейлі особливий інтерес.

«Вантажна служба компанії „Аліталія“».

Невдовзі після терористичних нападів одинадцятого вересня 2001 року конгрес США прийняв закон про безпеку авіаційно-транспортних перевезень. Згідно з цим законом, відповідальність за огляд пасажирів та вантажу в аеропортах покладалася на новостворену службу — Управління безпеки перевезень. Усі люди і всі вантажі, що транспортувалося повітрям до Сполучених Штатів, мусили тепер проходити набагато суворішу перевірку. По всій країні було встановлено комп'ютерні томографічні пристрої, здатні виявляти вибухівку в пасажирів і перевіряти їхній багаж. Пасажири навіть проходили короткочасний рентген-огляд, але пізніше цю процедуру скасували через гучний скандал, спричинений не стільки через шкідливе опромінення, скільки внаслідок того простого факту, що ніщо — навіть найінтимніше — не могло пройти непоміченим повз чіпкі сканери пристроїв «Рапіскан»: вони виявляли абсолютно