Читати книгу - "Донор для небіжчика"

І це його злякало, коли він кинув трубку.

Алекс закурив і за звичкою став походжати з кутка в куток. «Добре, що дружина подалася гостювати до родичів в Угорщину», — подумалось. Може, так йому буде спокійніше… — тільки спокійніше що? Виринала якась незрозуміла тривога.

Відчуття чогось недоброго особливо посилилось під час розмови з людиною, що керувала тими трьома недоумками, які мали влаштувати підпал у квартирі Германа.

Якась інтонація, що сковзнула в голосі Головного: Алексу здалося, що той відчуває щось схоже, але ретельно намагається це приховати. Там, у квартирі Германа, щось недобре, щось не так… щось таке, про що навіть не хотілося думати.

«А може, все припинити?»

Він повільно потягнувся до трубки, і помітив, що його рука тремтить.

Звичайно, саме так і треба вчинити. Він зараз же дасть відбій, і його люди повернуться. Усе закінчиться.

Коли рука Алекса опустилася на слухавку, його серце раптом простромило почуття приреченості.

Він зрозумів, що спізнився…

* * *

21 жовтня, 23:08

Коли Косий закричав, усі троє заціпеніли.

Першим оговтався Головний. Він мовчки дав знак Сивому й Боксерові рухатися за ним. Ці навіть не намагалися приховати, наскільки їм погано: в обох були перекошені бліді обличчя.

Вони вже перетнули половину вітальні, коли їм назустріч, трохи похитуючись, вийшов Косий. На його обличчі блукала посмішка, якої їм ніколи досі не доводилось бачити: праве око було зизе, і здавалося, що воно може цілком вивернутися зворотною стороною — райдужна оболонка майже зникла десь поруч із переніссям. Головний із відразою подумав, що так можна побачити і власний мозок.

— Якого чорта?.. — він трусонув Косого за плечі. Оскільки з тим нічого не трапилось, він очікував якогось полегшення, але його не було. Навіть навпаки: у нього виникла впевненість, що тепер вони ще більше наблизилися до чогось мерзенного й жахливого, що терпляче спостерігає за ними в цій проклятій квартирі.

Замість якогось пояснення Косий захіхікав, і Головний, відпустивши його плечі, навідліг ударив того в обличчя. Косий заткнувся і схопився за розбитий ніс, між пальцями просочилась тонка цівка крові. Але це допомогло — він заговорив:

— Там… у спальні… Біля стіни стоїть… якесь гівно. Я умикав світло…

— Що саме? — запитав Головний уже спокійніше.

— Не знаю, — Косий знову хіхікнув. — Самі подивитеся, я такого ще не бачив, — він із винуватим видом оглянув усіх трьох. — Я просто не очікував, от і все. Це виглядає… як мумія.

Серце Головного тьохнуло. Тут іще тільки не вистачало давно засохлого небіжчика…

(Так, небіжчика, який влаштував власний склеп у житловому будинку… й дуже любить прибирати ночами… а зараз саме…)

Хтось із двох за спиною Головного, чи то Сивий, чи то Боксер, судорожно стрепетнувся.

Немов крізь густий туман Головний зрозумів, що вони просто на межі глибокої паніки, і він — зокрема. Але якщо саме він зараз піддасться її впливу, наступить ланцюгова реакція, після чого його авторитет назавжди впаде в очах не тільки цих трьох. Що він потім скаже Алексу? «Вибач, бос, Косий знайшов у одній із кімнат якесь „гівно“ й ми дали драпака, бо ледь не наклали в штани». Чи, може, поділиться своїми спостереженнями, як виглядала квартира і які при цьому в нього виникли відчуття? Чи розповість про те, наче хтось за ними спостерігав? Про безпричинний жах, що охопив його, коли вони тільки зайшли. Найменше у світі він хотів почути, що йому на все це відповіли б…

— Добре, — якомога впевненіше сказав Головний і обвів поглядом усіх трьох. — Нічого не сталося, (поки нічого не сталося — може, так?) причин хвилюватися немає. Зараз ми просто перевіримо, що там, а потім швидко завершимо справу. Через п’ять, максимум, сім хвилин уже будемо їхати в машині й розповідати дурні анекдоти.

Головний із задоволенням відзначив, що обличчя у всіх трьох розслабилися, принаймні зник страх. Він повернувся й попрямував до дверей.

За ним пішли інші, мимоволі тримаючи дистанцію в три кроки.

Вигляд відкритих дверей викликав у всіх однакові думки про голодних монстрів, що затаїлися, і чекають одразу на чотирьох жертв. У всіх із пам’яті виринули схожі спогади дитинства, коли кожний пережив щось особливо страшне.

Для Боксера це був момент, коли одного разу вранці він прокинувся поруч із посинілим молодшим братом, який помер уві сні від задушення. Місяців вісім після цього він просинався щоночі від жаху знайти під боком холодне тіло.

Косий згадав відпочинок у піонерському таборі й незабутнє купання в річці. Тоді, глибоко пірнувши, він урізався прямо в потопельника. Вода була дуже каламутною, і він здогадався про це лише після того, як пальці, обмацавши обличчя, потрапили в рот із розпухлим язиком. Наступного разу він зважився покупатися в морі тільки через шість років, а в річці його більше не бачили.

Сивий заново пережив випадок, коли в третьому класі повернувся додому раніше й віч-на-віч зіштовхнувся з квартирним злодієм. Від розгубленості