Читати книгу - ""Лахтак""

Ларсен і досі не знав, що являла собою його «золота руда».

— У росіян я навчився одного прислів'я, — сказав мисливець. — Вони кажуть: «Не все те золото, що блищить». Те, що ви з Ландруппом знайшли, — не золото. Ландрупп про те вже знає.

Ельгар розповів про пірити все, що чув від Запари. Мисливець дивився на шкіпера, і йому здалося, що шкіпер спітнів. Ельгар усміхнувся і спитав:

— Як же тобі, шкіпере, живеться?

Шкіпер, не відповівши на запитання, спитав:

— Скажи, там, мабуть, думають, що то я поранив одного з радянських моряків?

Ельгар нахмурився і різко відповів:

— А ти, шкіпере, маєш нахабство заперечувати, що то зробив не ти?

— Я боронився.

— І для цього вистрілив удруге в лежачого?

Шкіпер знову помовчав.

— Він залишився живий?

— Чому ти так думаєш? — поцікавився Ельгар.

— Тому, що я ніде не бачив могили.

— Так, він залишився живий і користується великою симпатією та любов'ю всіх норвежців. Це — юнга.

— Скажи, як вони гадають звідси вибратись?

— Одному з радянських моряків удалось встановити радіозв'язок, і наприкінці літа сюди прийде криголам.

— Криголам? Сюди?

Ельгар ствердив свої слова, хитнувши головою.

— А скажи, будь ласка, коли б я з'явився на пароплав, що б зі мною зробили?

— Я гадаю — вони вчинять по закону.

— Розстріляють?

— Ні, віддадуть під суд.

— Слухай, — звернувся до Ельгара Ларсен, — поговори з Каром. Скажи, що я відступаю йому всі права на острів, золото і нафту. Адже я перший їх відкрив і тому маю на них право. Крім того, я сплачу йому десять тисяч крон, коли він візьме мене на свій пароплав і висадить у першому залюдненому пункті, не повідомляючи владу про мої вчинки.

— Мабуть, з того нічого не вийде, — роздумливо промовив Ельгар. — Капітан Кар вважає острів радянською територією, а за їхніми законами усі корисні копалини, хоч ким би вони були знайдені, належать державі. Твої ж крони навряд чи зацікавлять його.

— У мене в банку в Осло є двадцять п'ять тисяч, я віддам їх Карові. Коли він згоден, хай підійме над цим горбом білий прапор.

— Гаразд. Я перекажу. Це сума солідна, — погодився Ельгар. — Прощай, мені треба йти.

Гарпунник повернувся, але ступив лише два кроки, як його покликав Ларсен.

— Що таке? — спитав Ельгар. Ларсен витяг з кишені револьвер.

— Бачиш, — сказав він, — я озброєний.

— Ну то що? — запитав Ельгар.

— Я не роблю тобі ніякої шкоди, — пояснив шкіпер і сховав револьвер у кишеню.

Гарпунник розсміявся і сказав:

— А коли б ти мене застрелив, хто б переказав твої слова капітанові Кару? — Він підійшов до своєї рушниці, підняв її і, не обертаючись, пішов геть.

Того ж дня він розповів Карові про свою зустріч і розмову з Ларсеном.

Кар, почувши про двадцять п'ять тисяч крон, звів брови й з докором зауважив:

— Ви повинні були сказати йому, що радянські моряки не продаються і ні за які гроші не потурають злочинцям.

— О! — радісно скрикнув норвежець, який ще більше переконався в правильності своїх думок і припущень.

Розділ XIII

Приблизно за кілометр від пароплава — вільне від криги море. Якби «Лахтак» був там, Кар міг би наказати розвести пари й привести в рух машину. Але крижані затиски під островом не випускали пароплава.

В кормовому трюмі лежало 100 кілограмів амоналу і 30 кілограмів динаміту. На них покладав надії Кар, коли думав вивести «Лахтак» на чисту воду.

Він вичікував момент, коли край криги підійде до пароплава найближче. В середині червня цей момент, на його думку, настав. Бентсен, довідавшись про плани Кара, запропонував свої послуги як підривник. Він, плаваючи біля Гренландії та Шпіцбергену, вже не раз визволяв шхуни і пароплави з криги з допомогою пороху та динаміту. Правда, з амоналом він не працював, але знав, що ця речовина в кризі ще краща, ніж динаміт. Формулу ж, як виготовляти заряд амоналу для вибуху, йому сказав Кар. Це дуже проста формула: С — 0,183. С — означає розмір заряду в кілограмах, а 0,183 — глибину закладання заряду, рахуючи від поверхні криги.

Виміряли довжину крижаного поля від пароплава до краю його. Вона становила 793 метри. Посередині, — за чотириста метрів від пароплава, — вирішили закласти перший фугас. За шістдесят метрів у напрямі до краю заклали другий. Так, дотримуючи шістдесятиметрового інтервалу, заклали шість фугасів. Два, крайні до води, зробили динамітні, а решту з амоналу. Товщина криги була від двох до трьох метрів, збільшуючись у напрямі до пароплава. Для фугасів з амоналу пробивали дірки на півтора метра, клали туди заряд у 5 кілограмів і заливали водою. Для динаміту пробивали кригу наскрізь і заряди вагою по 12 кілограмів спускали під кригу.

Пробивати дірки було нелегко. Доводилось не лише бити ломами та пішнями, але й спалювати патрони з вибуховими речовинами. Поки виготували шість фугасів, минуло кілька днів. Бентсен провів електричні запали від фугасів до пароплава. Тут разом із Торбою приладнав проводи до акумуляторної