Читати книгу - "Слідами вигнанця"

карабін спітнілими долонями, примруживши ліве око, а правим пильно стежив за твариною крізь щілину прицільної планки. Ще метрів двісті… Затамувавши подих, Балканов натне на спусковий гачок. Бахнув постріл, за ним другий. Білогривий гну на мить остовпів, неначе здивований, потім повітря здригнулось від дикого ревіння. Бугай шалено підстрибнув і волохатим клубком покотивсь у траву. Друга тварина кинулась галопом до свого забитого товариша. Люто пирхаючи, вона підступила, понюшила кров, стрибнула вбік і шалено заревла. З-під ратиць їй полетів порох та сухе бадилля.

Негри лежали в кущах, затамувавши подих. Вони добре знали, що немає в савані небезпечнішого звіра, як розлючений гну. А надто страшний він, коли поранений або коли внюшить кров свого товариша.

Павел не ворушивсь. Приклад усе міцніше впивався йому в плече. Капоко ще нижче нахиливсь і до лущання напнув тятиву. Тепер кожна куля й кожна стріла повинна влучити в ціль. Кожен промах дорівнюватиме смерті.

Раптом очманіла тварина з жахливим ревінням метнулась уперед. Грива гну, біла, мов шовк, майоріла на вітрі й блищала проти сонця, серпаті роги відбивали проміння, мов поліровані, земля стугоніла під ратицями. Три постріли, три кулі зустріли тварину здаля, але вона навіть не здригнулась. Павел, не втрачаючи самовладання, швидко заганяв новий набій. Нестямна й украй злютована тварина була вже кроків за п'ятдесят від мисливців. Ще один постріл… Куля, очевидячки, таки обпекла гну, бо він раптом хитнувсь убік, але втримався на ногах і приготувався до нової атаки. Цю мить Капоко випростався, мов туга пружина, й метнувсь уперед, тримаючи в правиці асагей. Розлютований гну кинувсь на нього, але молодий мисливець спритно відсахнувся. Спалахнуло проти сонця металеве вістря асагея й разом з половиною держака пірнуло в черево тварини. Нове ревіння сповнило савану, потім раптом урвалося, гну захрипів і ноги йому підломились.

На кілька секунд запала напружена тиша. Тубільці поприкипали очима до пораненої тварини, що лежала в траві. Ніхто не наважувався поворухнутись. Нарешті Капоко звівсь на лікті й підповз ближче, хоча й так лежав од гну кроків за п'ять.

— Гну вбитий! — радісно вигукнув він.

Всі посхоплювались.

— Гну комі! (Гну вбитий!) — заволав Гама.

— Вогненний лук убив гну! — кричав Лія.

Павел відітхнув і поклав карабін на траву. Втер з чола піт. Потім сів на березі й з насолодою запалив цигарку.

Забита тварина й справді була самиця білогривого гну. Роги, на відміну од гну-бугая, мала недорозвинені, хряпи затулялись волохатими клапанцями. Три кулі поцілили її, а Капоків асагей, власне, добив, нанісши смертельну рану в черево, звідки цебеніла чорна кров.

Бугай був значно більший, добре вгодований, з великими шаблистими рогами та гарною сріблястою гривою. Обидві кулі влучили йому просто в череп.

За якусь годину на ватрі біля джерела вже смажились чималі кусні свіжини. Негри нетерпляче никали понад вогнищем і співали: «Маємо м'ясо! Тепер будемо ситі цілі п'ять днів!»

Експедицію було врятовано від голодної смерті. Найкраще засмажені окости, загортаючи в бананове листя, Домбо ховав у міхи, решту роздавав хлопцям.

Давно вже мандрівникам не доводилось ласувати таким багатим обідом.

II

На третій день після цієї пригоди подорожнім знову трапилось бистроводе джерельце. Тут вони й заночували.

Чисте небо мерехтіло зорями. Тихо жебоніли очерети під свіжим нічним вітерцем. Над саваною навис сонний морок. Навколо намету поснули, де попадали, носії. Тільки біля вогнища сидів, спершись на карабін, Домбо. Сон свинцем наливав йому повіки, й, щоб не заснути, негреня раз у раз припікало собі руку жаринкою, наслухаючи й удивляючись у морок. Кінець кінцем сон таки здолав його. Але щойно склепив Домбо повіки, як підозріле шарудіння в очеретах мов пружиною звело його на ноги. Тонкий слух упіймав тихеньке лущання гілочок і чиїсь закрадливі кроки.

З-за обрію спроквола викочувався жовтавий клубок місяця, і його мерехтливі промені заглядали у видолок, оточений з усіх боків таємничою стіною лісу. Блиснула срібляста смуга струмка. Домбо наслухав. Знову щось зашаруділо, стиха луснула гілочка, волотки очерету гойднулись і закивали. Домбо напружив зір. Йому вже було ясно, що понад течією, порослою очеретом та папороттю, скрадається непроханий гість.

Підійшовши навшпиньки до намету, Домбо нахиливсь і термоснув географа.

— Гамба, прокидай! — пошепки погукав він, але Павел тільки перевернувсь на другий бік і знову захріп.

Негреня заповзло всередину н почало торсати його, потихеньку гукаючи в самісіньке вухо:

— Гамба, розбудись! В очереті людина!

Павел розплющив очі. Спочатку подумав, що бачить сон, але уздрівши на тлі вогнища обриси негреняти, враз прочумався й вихопив у хлопця з рук рушницю.

— Яка людина? Ти бачив її?

— Не бачив, — знизав плечима Домбо. — Чув крок!

Павел вихопивсь надвір, заліг за стовбуром найближчої верби й уп'явсь очима в очерети. Місяць уже підбився над далеким узгір'ям. Домбо лежав біля намету з пістолетом у руці. Трохи згодом гойднулись вершечки папороті, кивнув волотками очерет і знову зашаруділо, неначе хто повз на череві.

За два кроки від верби спав, плямкаючи уві сні, Капоко. Павел поторкав його за ногу. Капоко сіпнувся, вирячив знестямки очі, але, уздрівши «вогненний лук», ухопив свою зброю й поповз поміж деревами. Раптом з густої папороті над струмком виринула волохата голова. Проти місяця спалахнули фосфорним сяйвом двоє хижих очей.

— Лев! — прошепотів географ, і по спині йому побігли мурашки.

— Кумба! — озвався тихо Капоко й змінно спис на асагей.

Волохата голова знову зникла. Минуло кілька секунд. Павел боявсь навіть дихнути. Раптом Капоко постеріг хижака між темними косами верби. Але не встиг навіть замахнутись асагеєм, як лев немов розчинивсь у пітьмі. Засмажені шматки м'яса, порозвішувані на ніч на гілляках, сповнювали повітря солодкими пахощами. Вони й привабили сюди хижака. Капоко, поклавши асагей, припав вухом до землі. І саме цю мить лев, непомітно, з котячою спритністю переплигнув струмочок і опинився позаду мисливців. А четверо очей до болю впинались у темряву, даремно вишукуючи ворога там, де його вже не було. Вітер ущух, і жоден пухнастий волоток очерету