Читати книгу - "Маленькі дикуни"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Що тут відбувається? — нарешті спромігся запитати засапаний Рафтен.
— Я зараз усе поясню, — пропищав Гай з-за дерева, куди він про всяк випадок сховався.
— Гаю, біжи по мотузку і швидше — гукнув йому Рафтен.
Коли Гай приніс мотузку, він скрутив бандитові руки за спиною.
— Мені знайома ця скалічена рука, — промовив Рафтен, розглядаючи кисть злочинця.
Ян прийшов до тями й сидів, здивовано роззираючись навсібіч.
Рафтен підійшов до Калеба:
— Ти поранений? Це я, Вільям. Що з тобою?
Калеб, здавалось, ніяк не міг оговтатись. Ян підійшов до нього й став навколішки:
— Містере Кларку, ви поранені?
Калеб заперечно похитав головою і показав на груди.
— З ним все буде гаразд. Гаю, принеси води! — попросив Рафтен.
Ян розповів, що з ним трапилось, а Гай і від себе додав дещо.
На бівуак він повертався раніше; вийшовши на стежку, побачив, що Яна хтось б’є. Гай спочатку хотів покликати батька, та передумав і побіг за дужчим Рафтеном.
Волоцюга сидів на траві й лаявся на чім світ стоїть.
— Відведемо його на бівуак і викличемо поліцію. Посидить рік у холодній в’язниці, може, посвітлішає в голові. Гаю, бери за кінець мотузку та веди його на бівуак, а я відведу Калеба.
О, яким щасливим був Гай! Волоцюга йшов попереду, а Гай — за ним, він смикав мотузку й покрикував:
— Но, но, конячко!
Рафтен допоміг Калебу підвестися з такою ж обережністю, з якою багато років тому доглядав за ним, коли його привалило деревом.
Сем уже був на бівуаку. Перший Вождь дивився на всіх широко розкритими від здивування очима, а дізнавшись, що тут відбувається, дуже засмутився, бо пропустив таку цікаву подію.
Калеб сидів біля багаття, блідий і кволий.
— Семе, біжи додому. Хай мати дасть трохи горілки.
— Горілка є у його флязі! — згадав Ян.
— Я не візьму в цього виродка горілки, навіть для хворого друга, — відрізав Рафтен.
Сем побіг по горілку. Повернувся через півгодини.
— На, Калебе, — казав Вільям. — Ви пий — полегшає!
Рафтен помітив, що після цих слів очі Калеба раптом спалахнули колишньою симпатією до нього.
Цього ранку Сем прибіг до блідолицих не для набігу. Він пішов до матері й розповів їй усе, що йому стало відомо про білий револьвер та сварку з Калебом. Мама викликала на відверту розмову батька. Рафтен лаявся і кричав, та місіс Рафтен зберігала цілковитий спокій і твердо стояла на своєму. Видно було, що дружина переконала Рафтена, але визнавати цього він не збирався. Сем повернувся на бівуак, похнюпивши голову, та раптом конфлікт вичерпався сам собою. Нарешті здійснилась його найзаповітніша мрія: батько й Калеб помирилися.
XXVI. Повернення фермиЩо може бути прекрасніше за вогонь на бівуаку? Його жар здатен розтопити неприязнь. Люди, що сидять біля одного вогнища, стають ближчими, краще розуміють одне одного.
Дружба двадцятирічної давності відродилась завдяки священному вогню: Рафтен і Калеб сиділи біля вогнища як давні друзі, хоча між ними все ще відчувалась певна ніяковість.
Рафтен був сільським суддею, тож послав Сема за полісменом, щоб арештувати бандита. Ян побіг, щоб покликати місіс Рафтен і принести продуктів, а Гай дременув додому — розповісти про свої останні неймовірні подвиги. Волоцюгу прив’язали до дерева. Калеб лежав у тіпі. Рафтен посидів біля нього кілька хвилин, а коли вийшов, побачив, що волоцюга вже зник — він перерізав мотузку ножем.
— Не страшно, — впевнено промовив Рафтен, — він має характерну ознаку — відсутність пальця на руці, тож вистежити його буде неважко. Чуєш, Калебе, це, часом, не Біль Генард?
— Здається, він.
Друзі ще довго розмовляли. Калеб розповів, як у нього вкрали револьвер, — тоді він жив з Погами, — переповів, як несподівано знайшов револьвер. А ще вони пригадали, що Генард був на кінському ярмарку і напевне став свідком їхньої сварки. Тепер майже все стало на свої місця.
І ще один факт був очевидний: Калеб залишився ні з чим — незважаючи на вмовляння Саріанни, Дік днями остаточно виживе старого з його власної землі.
Рафтен довго сидів мовчки.
— А знаєш, Калебе, якщо ти вчиниш, як я тобі зараз скажу, то зможеш повернути свою ферму. А почнемо ми з того, що я позичу тобі на тиждень тисячу доларів.
— Та ти що?! Аж тисячу доларів! — У Калеба від подиву розширились очі. Як діяти далі, він тоді не почув — довелося перервати розмову, бо саме підійшли хлопці. Пізніше Рафтен усе йому пояснив.
Дізнавшись про намір чоловіка, місіс Рафтен жахнулася. Тисяча доларів — небачена сума в Сенгері, тож не дивно, що жінка мало не втратила свідомість. — Вільяме, чи ти при своєму розумі? Тисяча доларів! Тобі не здається, що це вже занадто? Ти хочеш довіритись людині, яка, можливо, ще має на тебе зуб! Чи можна так ризикувати?
— Отямся! — вигукнув Рафтен. — Я не лихвар
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маленькі дикуни», після закриття браузера.