Читати книгу - "Безумці, Олександр Ашотович Насібов"

історію, особливості організму. Тільки один незнайомий їй — широкоплечий житель півдня. У нього кучеряве чорне волосся. Він сидить у далекому кінці нар.

— Спати, лягайте спати, — повторює Рішер, і голос її тремтить, зривається.

Плавці неохоче слухаються. Та вона розуміє: це ненадовго.

Стоячи біля дверей, Марта востаннє дивиться на них. Вона все б оддала заради їхнього порятунку, все на світі!..

Дівчина довго стоїть біля виходу. У неї тремтять губи, і серце калатає так, що відбивається в скронях.

А Карцов шукає Марту.

По дорозі до спальні плавців він уже побував у її кімнаті, на камбузі, оглянув багато відгалужень тунелю. Де ж вона?

Його все більше охоплює тривога, передчуття близького лиха. Марта була на майданчику і все знає; в розпачі вона може зважитися на таке, чого вже не виправиш…

Ні на мить не забуває він також про італійця, котрий лишився сам на сам з Абстом. Щоправда, Абста зв'язано і в нього у роті кляп. Та все одно він небезпечний!

Вони зберегли Абстові життя, вирвавши з нього обіцянку врятувати плавців. Він дав слово. Але — Абстове «слово»!..

Головне зараз — видати плавцям препарат, розшукати Марту, з її допомогою знешкодити решту жителів підземелля.

Потім вони повернуться на майданчик, де чекає Пелла. Сейф відімкнуто, спостерігаючи за Абстом, італієць готує підривні заряди й респіратори. Крім того, він повинен вкрутити детонатор в одну з торпед — про всяк випадок. Все може статися…

Марта лишиться в гроті, а Карцов і Пелла, взявши заряди, подадуться розшукувати фашистські підводні човни. У цих справах Пелла великий спеціаліст. Недарма на нього полював Абст.

Такі плани.

Тільки б знайти Марту і встигнути до плавців, тільки б не спізнитися!..

Тунельний заворот. Містки перекинуто через розколину. Що це темніє на її протилежному боці? Якийсь предмет. Та Карцову не до нього.

Хутче, хутче до плавців!

Ще заворот. Ось вони, двері.

Ледве дихаючи від хвилювання, він одсуває заслінку вічка.

Нари порожні. Люди скупчилися в центрі печери, похитуючись на зігнутих ногах. Приміщення сповнене гомону.

Відсахнувшись, Карцов мчить туди, де зберігається препарат. Це в бічному тунельному відгалуженні, зовсім поряд. Можливо, він ще встигне відвернути лихо.

Ось і сховище. Та що це? Двері розчинено навстіж! Стелажі, котрі ще вчора було заставлено сірими картонними ящиками з брикетами, порожні.

Він іде назад, тицяючись ліктями об стіни. Немов сліпий. Містки через розколину. На самому її краю лежать два брикети. Очевидно, їх загубили, коли несли.

Карцов нахиляється над розколиною. З темряви війнуло холодом. Скинувши туди брикет, він чекає. Кілька секунд тихо, потім ледве чути сплеск.

У боковині містків стирчить цвях. На ньому довга темна нитка. Він і не помітив би її, та повітря в тунелі рухається і гойдає шерстинку.

Карцов довго не може спіймати її задерев'янілими пальцями. Нарешті підносить до очей.

Синя шерстинка.

Пам'ять підказує: Марта, коли вона з'явилася біля лагуни, була в синій куртці.

Марта!.. Карцов так ясно бачить її. Маленька, ще не зміцніла після хвороби, вона плентається тунелем, згинаючись під вагою ящика. Скинувши його в розколину, повертається, щоб узяти новий.

Її хитає од слабості. Їй зовсім кепсько.

Кожен крок дається важко.

Стелажі спорожніли. Ящик за ящиком зникли в безодні. Нарешті лишився останній. Дотягнувши, Марта кидає його на скелю, падає навколішки, сантиметр за сантиметром штовхає важкий ящик до розколини.

Краї провалля положисті. Тут легко втратити рівновагу. Та Марта не думає про небезпеку. Налягаючи на ящик, вона суне його, суне.

Швидше, кожну секунду її можуть наздогнати!

Останній ривок — і ящик летить у провалля.

А за ним, знесилившись, сповзає туди й сама Марта, чіпляючись за камені і не знаходячи в них опори…

Карцов примушує себе підвестися, помалу йде через містки.

А гомін у спальні плавців гучнішає. Він схожий на гуркіт штормового моря.

Гомін наростає. Тепер чути й удари. І раптом голосне ревіння потрясає тунель: немовби звук, протаранивши перепону, вихопився на волю.

Нарешті Карцов опам'ятався!

Та вже чутно тупіт десятків ніг — ті, що біжать, ось-ось вискочать з-за рогу.

Метнувшись убік, він ховається за скелю. Стоїть, притиснувшись до каменя, і його обдають хвилі повітря, розбурханого втікачами. Юрба мчить повз нього, зникає в тунельному закругленні. А невдовзі звідти долинають постріли, зойки.

Дорога до лагуни ще вільна. Пересуваючись уздовж стіни, Карцов поспішає до виходу.

З новою силою гримить підземелля: юрба повертається.

Все вирішують секунди. І Карцов, уже не ховаючись, біжить по тунелю. Тепер недалеко. Вій встигне. Тільки б Пелла був на місці.

Вибігши на майданчик, Карцов очима шукає товариша.

— Я тут! — Пелла біля стелажів. Орудуючи ключем, він угвинчує детонатор в торпеду.

— У воду! — волає Карцов.

Схопивши спорядження, складене біля трапа, вони одночасно стрибають у лагуну.

Швидко надівають респіратори, прикріплюють вантажі. Підривні заряди, компаси, ножі — все напоготові. І вони поринають.

А плавці вже вискочили з тунелю. Юрба розтікається по майданчику, божевільні падають із скелі у воду. Та без дихальних апаратів вони безпорадні. Пірнувши, плавці задирають голови і, оточені роєм світних бульбашок, пориваються до поверхні.

Вода напрочуд гарна. Вона міниться всіма відтінками синього кольору