Читати книгу - "Мед для Ворона, Селена Рейні"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Мамо, я усе розповім згодом.
– Коли? – допитувалася. – Приведеш її на нашу річницю?
– Можливо, – туманно відповів. – Все, мені потрібно іти. Вибач.
– Денисе! – протягнула ображено.
– Бувай, – проказав і відключився.
Що-що, а на річницю її вести не можна. Софія – дивовижна жінка. І така невістка – мрія кожних батьків. Вона порядна, мила та добра, має хорошу роботу та обожнює дітей. Вирвати її з рук батьків чи сестри, він ще зможе. Але перед тітками, бабусями та дідусями, двоюрідними сестрами та братами, які будуть на святі, – не вистоїть. І все закінчиться тим, що їх просто там повінчають, тим паче, що на річницю прийде отець Іван, – священник, з яким товаришують його батьки.
То ж, ні, на свято він її не приведе.
– Привіт, – проказала Софія, за його спиною.
– Я тебе розбудив? Надто голосно розмовляв?
– Ні. Я прокинулася сама. Є що поїсти? – запитала, шарячи очима по кухні.
– Так, сідай.
Чоловік взяв тарілку і поклав їй велику порцію плову. Софія, побачивши гору рису, не запротестувала. Як тільки вона поклала першу ложку в рот і прожувала, він нетерпляче запитав:
– Ну, і як тобі?
– Смачно! Саме те, що я хотіла! Що ми хотіли.
Чоловік вдоволено усміхнувся. Поклав і собі кілька ложок, сів поряд з дівчиною і почав їсти.
– На сніданок будуть сирники з ягодами.
– Ти серйозно? – вражено запитала.
– Так.
– Сам приготуєш?
– Замовлю у ресторані, – проказав вже не так впевнено.
Софія розсміялася.
– Гаразд.
Коли дівчина доїла, він взявся до посуду. Але Софія заперечила і сказала, що оскільки він готував, то прибиратиме вона. Ворон не сперечався.
– Я гуляю перед сном, – повідомила, оглядаючись.
– Добре. Я із задоволенням складу тобі компанію.
– В тебе є куртка? Вечір буде прохолодним…
– Ні, – кривлячись, проказав чоловік.
За вікном посіріло. Легкий вітерець, який колихав листя, зовсім не здавався теплим. Ймовірно, у ночі задощить. А він лише у сорочці, бо піджак залишив у ресторані.
– В мене є дещо для тебе.
Витерши руки, Софія вийшла з кухні. А повернулася з легкою чоловічою джинсовою курткою.
– Має підійти, – протягнула йому.
Денис невдоволено оглянув одяг. Від куртки тхнуло хорошими чоловічими парфумами. Річ була дорога і стильна. Денис не був знайомим з батьком Софії, але дуже сумнівався, що той носить такі молодіжні речі. А брата у неї не було.
– Чия вона? – запитав з усією байдужістю, на яку був здатний.
Якщо вона скаже, що ця куртка належить її колишньому залицяльнику, він піде на прогулянку голий. Але куртку, яку носив чоловік, який у минулому заявляв права на Софію, не одягне принципово.
– Минулої осені у мене гостювала Ліна з чоловіком. Він забувся куртку, а вона шарф. З ними часто таке буває. До слова, коли вони порізно, то більше зібрані й все тримають під контролем.
– Зрозуміло, – тепер, знаючи, чия куртка, він одягнув її без роздратування. Джинсовка була трохи широка в плечах, але загалом підходила йому. – Ходімо?
– Так, – проказала, накидаючи на плечі кофтинку.
Вони вийшли з дому і дівчина повела його вузьким тротуаром. Через кілька будинків пара звернула на іншу вулицю, яка прилягала до невеликої лісової посадки навколо ставка.
– Чому ти досі не розповіла батькам? – запитав. – Мої теж дізналися про це лише сьогодні. Я саме розмовляв з ними, коли ти повідомила, що у лікарні, – пояснив. – Але сестрі я сказав ще два тижні тому.
– Я збиралася розповісти. Але, якщо твої обставини змусили тебе зізнатися, то мої…, – вона замислилася, – мої навпаки, заставили промовчати.
– І коли ти їм розкажеш?
– Скоро, – туманно відповіла.
Софія привіталася з літньою парою, яка йшла їм на зустріч. Жінка ховала усмішку, а чоловік подивився на Ворона з цікавістю.
– Чому ти розповів спочатку сестрі? – запитала.
– Ми дуже близькі. Я та Аліса були з тих небагатьох дітей, які в дитинстві зовсім не сварилися. Хоча і були причини, бо якось тато приніс лише один снікерс на двох. Добре, що у мами були кухонні ваги, скориставшись якими ми порівну розділили батончик.
– Я думала, що…
– Що я завжди був багатим? – розмріявся. – Ні.
– А ресторани?
– Перший ресторан, який більше нагадував чебуречну, я відкрив у двадцять вісім. А до того десять років безвилазно сидів за кордоном і заробляв гроші. То чистив картоплю у Німеччині, то тягав ящики з овочами у Франції. Коротше, постійно тинявся біля дорогих закладів. Я не вмію готувати щось вишукане та ексклюзивне. Але відмінно знаю, яке освітлення повинно бути у залі та наскільки важливі для кухні свіжі продукти.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мед для Ворона, Селена Рейні», після закриття браузера.