Читати книгу - "Його заборонене кохання. По той бік прокляття., Делісія Леоні"

— Мені доповіли з двох поселень, — і чоловік вказав на карту їхнє розташування. – Стали скаржитися люди, що з їхніми землями, будинками щось трапляється. Вода стала часто прибувати, урожай став нікчемним, і з'явилися вібрації з-під землі. А також ґрунт почав смердіти… наче болотом. Коли туди прибули мої люди, нічого дивного не виявили. Грунт твердий, не затоплений. З урожаєм проблеми, часом вода з-під землі просочується, але жодних явних ознак сильних змін не було. Проривши глибоку яму в землі, фахівці змогли лише зробити висновок, що змінився склад грунту. Я відправив свого мага у ті краї, і він провів дослідження. Висновок один: під товстим шаром ґрунту – болота. Як таке може бути, - Ерлоу розвів руки убік, - ніхто зрозуміти не зміг.

— Але якщо все під товстим шаром ґрунту, якщо там можуть стояти будинки, то в чому небезпека? – спитав Осіус.

— Може, в тому, що такого не повинно бути в принципі? - хмикнув граф. - Чи може в тому, що вони всі непомітно для нас стікаються на північ? А якщо там справді болота, то що заважає їм піднятися трохи вище та затопити наших солдатів?

— Чи вважаєш, що це справа рук наших ворогів? - серйозно запитав генерал у графа.

Чоловік тяжко зітхнув і скривився.

— Складно судити, Кардоне. Але те, що вони мають магічну основу, вже викликає великі побоювання. Потрібно все про…

Всі одночасно затихли, невідривно стежачи за картою, а потім наче по знаку всі схилилися над столом.

— Прокляття, що це було? - з явним занепокоєнням запитав Осіус.

— Вони прорвали захисну стіну, — пояснив генерал і також вилаявся. - У нас людей там мало! Потрібно негайно відправляти людей! Північ не зупиниться! А це що…

Ми продовжували спостерігати за змінами на карті. Звичайно, вона не могла показати нам війська та людей, але завдяки різним кольоровим плямам все було зрозумілим. Чорним покривалася та ділянка землі, якою тепер керував ворог. Магічний купол накрив достатньо великий шматок за лічені хвилини.

— Але як?! – скрикнули одразу кілька людей.

Граф знову провів рукою над тим місцем, і зло блиснув очима.

— Болота. Цікавий перебіг.

На нього дивилися всі і навіть я.

— Тут були наші війська? - уточнив граф у генерала. Чоловік кивнув головою. - А ось тут, за ними, був захист. А під ними – болота, які, швидше за все, поглинули наших людей. Що сталося далі – не знаю. Хто і як зняв захист… зачекайте…

На наших очах ще один шмат земель накрив чорний купол. Але вже трохи в іншому місці.

— Треба терміново посилати армію, Ваша Величносте! - скомандував генерал.

Я з занепокоєнням подивилася на Деніеля. Він довго не відповідав, розглядаючи карту, серйозно замислившись.

— А якщо це пастка, Ваша Величносте? - раптом сказала принцеса. – Раптом Ви відправите туди свої війська, а ці… болота їх усіх уб'ють?

— Мені потрібний невеликий загін, - раптом твердо заявив Тейрен. – Я зможу поставити найкращий захист. Він їх притримає до нашого рішення. А також мені потрібно дослідити ці таємничі болота.

— Ви збираєтесь вирушити туди? – перепитала я.

— Це чудова думка! Я поможу своїми людьми! - раптом дзвінко защебетала принцеса, а я суворо дивилася на графа.

— Я теж підтримую це рішення! – додав Ерлоу.

— Ваша Величносте? - чекала останнього слова Деніеля.

— Безперечно, Ви маєте рацію, Аліє. Потрібно бути обережними. Тейрен - вирушаєш зараз же!

— Стоп, зачекайте! А хіба люди Її Високості вже на порозі палацу? – спитала я, а усередині засів страшний страх.

— Вони вже в дорозі. Зустрінуться по дорозі, - заявила принцеса, сердито блиснувши очима в мій бік. – Не варто гаяти ні хвилини!

Я бачила на обличчі графа твердий, упертий вираз. Серце хотіло вистрибнути з грудей. Я відійшла від столу, доки всі вирішували організаційні моменти. Намагалася проаналізувати ситуацію, знайти пояснення всьому, що відбувається, знайти інший вихід!

Коли всі питання були вирішені і почали розходитися, я помітила, як принцеса взяла під руку графа і стала його наполегливо вести за собою. Я пройшла в покої графа, сподіваючись, що він перед від'їздом обов'язково зайде. Я не могла заспокоїтися, і нервово ходила по кімнаті, поки не почула швидкі кроки, а потім двері відчинилися, і в кімнату зайшов чоловік.

— Навіщо Ви зголосилися їхати туди? – у мені кипіла буря емоцій, які так і поривались виплеснутися назовні.

Граф зупинився, примружився, роздивляючись мене з ніг до голови, і дуже простодушно відповів.

— Здається, ти так хотіла, щоби я врятував імперію. Ну, ось, біжу рятувати.

Я підійшла до чоловіка і підняла підборіддя.

—  Я не просила йти на самогубство!

— Еріеле, люба, а як інакше ти припускала проходить моя служба? Як інакше можна врятувати імперію, сидячи у кріслі? До речі, я просив більше не звертатися до мене на «ви», вже забула?

  Я дивилася в його очі, і хмурилася. Закусила губу і намагалася зрозуміти, що саме зараз мені слід сказати. Але граф випередив мене.