Читати книгу - "Розбивши її життя (частина 1), Сафо Мелі"

Вона сумнівалася, дивлячись спідлоба. Але я здаватися не збирався.

– Називай адресу.

– Борисова, 7.

Я не стримався і засміявся.

– Що смішного? – Вона підняла одну брову і її очі заметали слабкі іскри.

– Іронія долі! Щодня бігаю під твоїми вікнами вже три роки. А зустрілися на кладовищі!

Я знову засміявся. Ася спочатку була напружена, але в кінці кінців легка посмішка осяяла і її обличчя.

Ми заїхали у її двір, і в душу знову повернулася туга.

– Був радий бачити тебе. – я обернувся до неї і подивився їй у вічі. – Чесно.

– Дякую, що довіз. – Вона злегка зніяковіла, але погляд не відвела.

Виникла незручна пауза. Якби це був фільм, зараз мав би бути поцілунок. Але це реальність і псувати момент не хотілося. Я потягнувся за своєю сумкою на задньому сидінні машини, і Ася відразу відклонилася до своїх дверей.

– Мені час, я піду.

– Почекай хвилину. У мене є дещо для тебе.

Вона здивовано чекала. Я відкрив сумку, дістав із неї синій щоденник і простягнув його Асі.

Зелені шоковані очі вп'ялися в тиснені ініціали, а потім вона підвела голову і подивилася на мене з німим запитанням.

– Визнаю, грішний. – абсолютно спокійно відповів я Асі. – Три дні читав і бухав по-чорному з цього приводу.

Вона тремтячими пальцями взяла щоденник і поклала у свою сумку. Потяглася до ручки дверей, щоби вийти.

– Ась…

Застигла не обертаючись.

– Пробач мене будь ласка, якщо колись зможеш. Я не хотів завдавати тобі болю. І я не всаджував ножа тобі в спину. Я просто не міг тоді вчинити інакше.

Вона обернулася не одразу. Та коли це зробила, в її очах стояли сльози. Навіть через 20 років вона все ще добре пам'ятала.

– Льош… їдь додому… на тебе дружина чекає.

Слова давалися їй важко, вона знову потяглася до ручки дверей.

– Асю! Вислухай, я маю тобі все сказати. Я винен перед тобою. Дуже винен. Навряд чи колись зможу загладити свою провину. І чудово розумію, що вже пізно. Але коли ми сьогодні зустрілися, вислухай мене, будь ласка.

Вона розвернулася, притулилася спиною до сидіння і прикрила очі, проганяючи підступні сльози.

– Добре, вислухаю. Але після цього я вийду з твоєї машини, і ми вдамо, що цієї розмови ніколи не було. Кожен повернеться до себе додому і ми знову чужі люди.

Її слова викликали легкий укол болю. Але я не страждав від нього, я насолоджувався ним, бажаючи отримати максимум покарання за свою помилку. Мені хотілося, щоб Ася закричала на мене, висловила все, що вона думає. Можливо, навіть ударила. Щоб хоч якось випустила назовні все те, що я посіяв у її душі двадцять років тому. Але я придушив цей укол болю і почав свою розповідь.

Як було, відверто і щиро. Про те, як Лєнка бігала за мною мало не з дитинства, як мені снилася Ася і Лєнка мною скористалася уві сні, про дитину. Про свої справжні почуття тоді двадцять років тому, про те, як вив у полі та рив землю пальцями від безвиході.

Я говорив, а вона мовчки слухала, ледве дихаючи і дивлячись на власні руки. Я хвилювався, мов п'ятнадцятирічний хлопець, що вперше вирішив освідчитися. Голос тремтів. Прочитавши її щоденник, я відчував своїм обов'язком відкрити їй свій. Але в мене не було письмової версії. Залишалося лише розповісти, як було.

– Ася, я клянуся тобі всім, що в мене є, що ніколи свідомо не зраджував тобі ні з Оленою, ні з ким іншим! У це важко повірити, я знаю. Але це чиста правда! Ми виявилися заручниками абсолютно безглуздої ситуації, і, повір, життя мене за це вже покарало, досить сильно отримав бумерангом по зубах. Я не хотів з нею одружуватися тоді, навіть возив її до лікарні, щоб вона позбулася дитини. Але було запізно, все було проти мене. Проти нас із тобою.

Вона подивилася на мене спокійно.

– Я тобі вірю, Льош. І давно все вибачила. Вийшло так, як вийшло. Я рада, що ми поговорили, аж надто багато недомовленості між нами залишилося. А тепер можна все це відпустити та жити далі. У нас у кожного своє особисте життя, у мене сім'я, у тебе – дружина та дитина. Давай цінувати те, що маємо та…

– Ми розлучилися три роки тому. У шлюбу, який розпочався з брехні, не було жодних шансів.

Я відчув її погляд на своєму обличчі, але боявся подивитися на неї і побачити там байдужість. Боявся усвідомити, що минуле для неї справді нічого більше не означає. "Відпустити і жити" – саме так вона щойно сказала? А якщо я не хочу її відпускати?

– Мені дуже шкода… – я почув її тиху відповідь, а потім клацання дверей, що відкриваються. Вона вийшла із машини. У дзеркало заднього виду я простежив, у який під'їзд вона увійде. Вийшов на вулицю і, спираючись стегном на крило машини, закурив. Поглядом ковзав поверхами, поки на сьомому праворуч від під'їзду не спалахнуло світло, а потім за шторою не промайнув силует Асі.

Я помахав їй рукою, сів у машину і поїхав додому збирати валізу. На мене чекала непроста відпустка наодинці з собою і думками про те, що, розбивши її життя, я повністю знищив своє.

Кінець

З цією книгою читають Романтична еротика 328192 Шлюбна ніч Каміла Дані 583906 Романтична еротика 359875 Вільні стосунки з босом Ольга Вісмут 2086651 Сучасний любовний роман 365296 Розбивши її життя (частина 2) Сафо Мелі 61678