Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

Гмикнувши, я зміряла його недовірливим поглядом.

— Найкращу в місті?

Невже Тоні щойно визнав, що в ресторані, котрим заправляє Петра, готують не просто непогано, а аж настільки смачно?

В черговий раз йому вдалося впіймати мене на гачок цікавості.

— Облиш, вона усього лише наглядає за справами. На кухні інший шеф.

Примружившись, ніби це б якось допомогло, я силувалася вловити Соретті на брехні, та з іншого боку — він збирався розділити зі мною цю вечерю. Він — найліпший індикатор якості, це вже точно.

— А частину з водкою не поясниш?
— Це такий соус[2]. З томатів, вершків та горілки. Тобі сподобається, — запевнив він. 

Глипнув на офіціанта, що приніс вино, яке підібрав чи то бармен, чи Петра, оцінив етикетку й кивнув. Потім забрав в того пляшку й самотужки наповнив наші келихи.

— Про це побачення ти казав так само.
— Зарано ти розчарувалася — воно ще не скінчилося.

Соретті поправив комір сорочки й знову схилився над столом, немов збирався вибовкати якусь таємницю, що призналася для нас двох.

Натомість його вказівний палець неквапливо рушив келихом, затемненим червоним сухим, плавно перемістився на струнку ніжку й спустився до самого плаского підніжжя. Так лагідно й невагомо, що я затріпотіла, мимоволі уявивши, як він так само, долонями, повільно й ніжно пеститиме моє тіло й усі його вигини. Цього вистачило, щоб я збудилася. Так, Елізабет, не втрачай здоровий глузд, не зараз. На чому ми там спинилися?

— Розкажи мені ще про свій план. Принаймні щось. Будь ласка, — додала я ласкаво, глянувши на боса з-під вій.

Підібгавши губи, Соретті узяв келих, кілька секунд його розгойдував, змушуючи вино перетворитися на бурхливе рубінове море, і я здогадалася, що далі настане такий рідкісний момент відвертості.

— Сподіваюся, вночі ти проситимеш так само, — неохоче зауважив бос. Й втягнув носом повітря, збираючись з думками. — Після того, як мама загинула, а батько розлучився з демоницею, що виплюнула на світ оте, — він презирливо глипнув в бік, куди пішла Петра, — здавалося, батько втратив здоровий глузд. Не знаю, він цілеспрямовано шукав нову мачуху для мене чи просто пропонував геть усім руку та серце. Та в якийсь момент я припинив запам’ятовувати як звуть його чергову дружину, бо вже впевнився, цей шлюб не триватиме довго. Ось тоді я й збагнув, що не хочу собі такої долі.

— І тому ти один з найвідоміших гультяїв Мангеттену.
— Який жодного разу не був одружений, — додав він, нарешті відпивши трохи вина. — Я бачив, яким щасливим тата робила мама. І як він зі шкури пнувся від прагнення віднайти те, що втратив, замість того, щоб шукати щось геть інше й нове. Я й сам погорів на цій потребі відчувати, що про мене дбає хтось так само як це робила вона, якщо пам’ятаєш… — я знов вловила цю болісну гіркоту його розчарування.

— Тобто ти вирішив, якщо вже трапиться щось серйозне та справжнє, то один раз й назавжди?

Тоні кивнув, а тоді підняв на мене допитливий погляд.

Я й гадки не мала, як реагувати на це й чого він від мене чекав. Ні, я мала деякі здогади, що колись йому набридне бездумно копошитися в жіночому спідньому без жодних зобов’язань. Звісно мала, інакше не пішла б із ним на побачення. Та щоб він аж настільки насправжки ставився до шлюбу й кохання? Оце повна несподіванка!

— Не розраховуй, що після цього я кинуся тобі на шию.

Я спромоглася лише на бурчання.

— Це було б дивно. І підозріло, — осміхнувся він, ще трішечки пригнічений після подорожі в минуле й закапелки своєї душі. Ще б пак! Він, певно, нічого подібного ніколи не вимовляв вголос, не те що розповідати котрійсь зі своїх крихіток на одну ніч.

— А тебе не бентежить, що ти граєш все, що ворушиться? Як такий підхід вписується у твій концепт «вперше й назавжди»?

— Як приємний бонус?

О, ти диви, яке непідробне здивування!

Відчуваючи на язиці терпкість чи то від вина, чи від його зізнання, я всміхнулася.

— А дівки, котрих ти використовував, в курсі?
— Тобі мене не піймати, Лізбет, — жартома пригрозивши мені пальцем, проспівав бос. — Я нікому нічого не обіцяв. А надто більшість з них й самі охоче користувалися мною для задоволення своїх потреб.

Я наморщила носа.

— Невже за весь цей час у твоє ліжко не потрапляло жодної, котра мала б за ціль створити сім’ю?

Соретті замислився. А я піймала себе на думці, що мені начхати, навіть якщо такі траплялися. Не така вже велика моя потреба захищати всіх ображених його членом. Точніше в мене її взагалі немає. Та й він завжди стверджував, що всі хльорки йшли від нього щасливими. Хто я така, щоб сумніватися в цьому.

— Мабуть, були й такі. Та хто питає про серйозність намірів без штанів?
— Ти жахливий, — підсумувала я. Тоні це відомо й без мене. А ще він чудово розуміє, що це взагалі не проблема й не завада, зрештою навіть серійних вбивць хтось любить. А я лишень маю справу зі страх яким підступним та знадливим італійським непорозумінням.

— А з якої причини ти така противниця шлюбу? — поцікавився бос.
— Та я не те щоб була аж настільки проти… — зітхнула я й зазирнула до келиха у пошуках наснаги — прийшов час і мені розкритися трохи. На жаль, там було тільки вино й нічого більше. — В Омасі не так вже й багацько варіантів, куди поткнутися після закінчення школи. Це не відстале містечко на краю світу, та з можливостей там або дешева робота, наприклад, офіціанткою, або коледж, або, — я стенула плечима, — шлюб. Й більшість з дівчат, з якими я навчалася, обрали останній.

Раптом до мене дійшло, що з Руді я ще легко відбулася. Він же замість розриву на випускний міг подарувати мені пропозицію й каблучку з діамантом, схожим на крихітну дешеву блискітку.

Соретті терпляче й покірно мовчав, даючи мені змогу продовжити, коли буду готова.

— В моїх батьків доволі консервативні погляди. Мама — ревна католичка, з усією цією вічною всесвітньою провиною за все, каяттям й нескінченними настановами. Тому я податися деінде й одразу підшукувала коледж якомога далі від дому. Я просто хотіла втекти від тиску, розумієш? — я підвела очі на боса. О так, він розумів. Певною мірою й батько тиснув на нього з весіллям. — Хоч я люблю й поважаю своїх батьків, та іноді вони бувають нестерпні.