Читати книгу - "Тато для двійняток, Галлея Сандер-Лін"

«Е-ні, дорогенький, причина моєї колишньої скутості в тому числі і в тобі, але аж ніяк не в Ярі!»

– Таки сумніваєшся в моєму професіоналізмі? – вона майже вбила його поглядом.

– Скажімо так, хочу в ньому пересвідчитися... – він відійшов до музичного центру і ввімкнув найбільш вдалу до вищезгаданого танцю мелодію. І з усіх пасо, які були на диску, вибрав саме ту композицію, яка була найближча по духу до їх з Яром постановки.

«Ну добре. Хочеш танець – буде тобі танець!»

Віолетта подивилася на Гада. Зараз їй навіть прикидатися не доводилося, лють сочилася з кожної пори, так що танець обіцяв бути відмінним. Піймавши ритм, Віола «пішла в атаку», не зводячи вбивчого погляду з чоловіка, який в цю мить був осередком її уваги. Виплеснути все, що накопичилося в душі, обрушити на нього, щоб захлинувся, щоб був зметений нестримною лавиною її гніву. Він це заслужив, ні краплі жалості, ні грама співчуття!

Коли Тимур несподівано зробив крок до неї і взяв на себе роль партнера, Віолетта заперечила, але, напевно, легше відчепити від себе мисливський капкан, ніж Гаджиєва, що намірився стати в пару. Після декількох поворотів вона насилу вирвалася з його хватки і не припиняючи танцю засвітила йому дзвінкий ляпас, причому від душі так, навіть долоню болем обпекло. Це було як раз те місце зв'язки, де вона вдарила Яра, проте чоловік не отримав і десятої частки того, що зараз дісталося президенту.

Хльосткий звук потонув у музиці, а Віола, розмашисто зробивши зайвий поворот, продовжила танцювати на самоті, ніби нічого не сталося, а в душі піднялася п'янка радість. Який кльовий удар вийшов! Може, ще раз Гада огріти? Інша долоня просто свербить від нетерпіння.

«Якщо знову полізе, точно довбану!» – вирішила Віолетта і зловила себе на тому, що посміхається. Дивно, в ній ніколи не було схильності до насильства, але зараз руки самі просилися підрихтувати зарозумілу фізіономію керівника.

Колишній однокласник пропалював бунтарку поглядом, притиснувши долоню до постраждалої щоки, але спроб влізти в танець більше не робив. А Віолі під кінець захотілося сміятися, настільки незадоволений у нього був вигляд. Хоча, якщо бути чесною, в цей короткий відрізок часу, коли він уявив себе містером Смітт, в ній піднялася зовсім не огида, а лише обурення. Вони вперше танцювали разом, але рухалися в унісон, ніби одне ціле. Тимур ідеально влився в композицію і взяв шефство над партнеркою, вміло повів її за собою, і на підсвідомому рівні за ним дійсно хотілося слідувати...

Однак не варто змішувати професіоналізм і особистісні якості. Глянувши в його самовдоволене обличчя, утримати руку від ляпасу було просто неможливо. Нехай не думає, що Віолетта з тих його шанувальниць, які готові бігти за кумиром і в рай, і в пекло. Обійдеться, не на ту напав!

– Ти запам'ятав наш з Яром танець? – запитала вона в лоб, зробивши фінальну позу і дочекавшись, коли він вимкне музику.

– До останнього руху і повороту голови, – кивнув Гад, схилившись над музичним центром. Та й взагалі, він якось не поспішав повертатися до співрозмовниці. – До того ж Олена зняла ваш виступ на камеру. Не пам'ятаю, скільки разів я його переглядав...

Коли Тимур все ж обернувся, на його щоці червонів слід від п'ятірні. Віолі дуже важко було не засміятися в голос, хоча на її обличчі знову розповзлася посмішка, після чого вигляд у Гаджиєва став дещо розгублений і трохи ображений.

– Задоволена собою? – він знову закрив щоку рукою і примружився. – Знівечила керівництво. За це взагалі-то може бути штраф.

– Керівництво першим почало поводити себе зовсім не як керівництво... – парирувала вона. – Я ж казала тобі, щоб не чіпав мене без дозволу.

– О-о, так із дозволом, значить, можна? – його очі блиснули. – І як мені його отримати?

– А ніяк! – осадила його Віолетта. – Для тебе цей рівень закритий, доступ заборонений.

– Віоло, Віоло, хіба я коли-небудь відступав перед труднощами? – долоня, що прикривала щоку, опустилася, а погляд чоловіка пробрав до самих кінчиків пальців. Віолі разом перехотілося посміхатися. – Просто чекай...

«Просто чекай...» – лунало у вухах, коли Тимур виходив із залу. «Просто чекай...» – продовжувала лунати, коли Віола їхала додому поруч із Яром. «Просто чекай...» – мучило її перед сном і навіть уві сні.

«Будь ти проклятий, Гаде! – прогарчала вона в подушку серед ночі, побоюючись, щоб Ярик не почув і не прийшов рятувати від чергової порції кошмарів. – Не бувати цьому!»