Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

Служниця розгублено моргнула і поспішно закивала.

— Вибачте, ясновельможна пані, я забулася. Це не моя справа. Усе буде зроблено! — вона шмигнула носом, але вже майже спокійно. — До вечора впораюсь.

Аділь сприйняв зміни з наївним захопленням, так і не усвідомивши повною мірою, чому вони відбулися. Йому сподобалися нові кімнати, метушня, можливість носити речі та вибирати нові місця для улюблених іграшок. Проте Арселія вирішила не загострювати увагу сина на події ночі, в душі радіючи, що переляк не залишив у пам'яті дитини хворобливих спогадів. Після сніданку до них завітав Шейба бен Хайрі. Він ретельно оглянув обох підопічних, але жодних проблем із їхнім здоров'ям не виявив.

Приємна бесіда і господарські турботи трохи відволікли імператрицю від настирливих думок. Вона щосили намагалася не кидати занадто часті погляди на двері, але вдіяти нічого із собою не могла.

Коли дзвін відбив першу годину після обіду і Гайда забрала Аділя в спальню, Арселія не витримала і поцікавилася в охоронців, чи не повертався лорд регент. На жаль, очевидно, що допит затягувався.

— Не варто хвилюватися, — тихо зауважив бен Хайрі. — Я мало знайомий з Ульфом Ньордом, але він здався мені людиною серйозною. Упевнений, лорд регент не мучитиме Вас невідомістю.

— Справжній винуватець цих подій усе ще на волі.

— Ненадовго.

— І все ж мені незатишно.

— Ви справді непокоїтесь через змову?

— Сама не знаю. Просто хочу сподіватися на те, що жоден невинний більше не постраждає.

Бен Хайрі злегка похитав головою.

— Я не маю права наполягати на відвертості. Але якщо захочете поговорити про особисті почуття — скажіть, і я вас вислухаю. Без осуду чи читання нотацій. Судячи з уього ви й так прекрасно розумієте, що майже перетнули межу.

Арселія трохи завагалася, але все ж присіла на диван навпроти.

— Який це вигляд має з боку? Усе так очевидно?

Бен Хайрі посміхнувся.

— Не настільки, щоб зрозумів випадковий спостерігач, але вчора ви обидва були під надто пильною увагою зовсім невипадкових людей. Зрозуміло, що сьогодні деяке хвилювання та різкі вчинки можна виправдати страхом пережитого, але погляди... Ох, моя пані. Ваші погляди кажуть більше за слова.

Вона опустила голову на складені руки.

— Я не знаю, як вчинити! Усе так заплутано! Раніше я не вагалася між обов'язком та почуттями, розуміла, що від мене потрібно, і робила це. А тепер немов іду по натягнутому канату над безоднею і, можливо, хочу зробити крок у цю порожнечу, щоб зазнати солодкості польоту.

— Внизу Вас неминуче чекає каміння.

— Розумію, — відповіла вона тихо. — І не хочу розбиватися. А ще менше хочу погубити тих, хто мені дорогий.

— Тоді не поспішайте, — лікар дивився їй прямо в очі. — Поспіх — підступний ворог. Час усе розставить по місцях.

— А якщо в нас його немає?

Бен Хайрі знизав плечима.

— Ніхто не відає, яка доля його чекає. Не поспішайте ставити крапки там, де доречніші чисті строки. І дозвольте мені нагадати Вам про ще дещо. Можливо, колись говорити про це не мало сенсу, але тепер...

— Звісно, кажіть.

— Народженням Аділя Ви зобов'язані власній магії. Стихія Землі взагалі дуже чутлива до змін у людському тілі, особливо в жінок. Якби не було її — Сабір ніколи не взяв би на руки сина. Однак тепер у Вас немає чоловіка і якщо Ви виявите безпечність та підкорятиметеся почуттям, то ймовірність зачати ще одне дитя вкрай висока.

Арселія почервоніла.

— Я мала на увазі зовсім не це, коли казала про почуття.

— Хіба? — бен Хайрі трохи підняв брови. — Що ж, я старий, можливо, слух та розум підводять мене. Мені дуже шкода, я не хотів образити Вас навіть у думках.

— І все ж кажіть до кінця.

— Просто будьте обережні, ясновельможна пані. Вибачте мене за зухвалість, але ризикну залишити Вам це, — він вийняв зі складок пояса крихітну пляшечку з темного скла. — Це рідкісний настій, який може вберегти Вас від біди. Тримайте його при собі постійно. І якщо виникне необхідність, випийте п'ять крапель до того, як вирішите... вимірювати глибини безодні.

Арселія відчула, що від сорому не сміє підняти погляд на лікаря, але прийняла флакон і одразу сховала його від сторонніх очей.

І вчасно. У коридорі почулися голоси і звук кроків, а отже, безцільне очікування скінчилося.