Читати книгу - "Фауст. Трагедія"

все! То лиш фантом!

Хай гине бридь — нам мало горя,

Хоч ти й хотів царем там буть.

Ходім на світле свято моря,

Чудних гостей уже там ждуть.

(Ідуть геть).

М е ф і с т о ф е л ь

(дряпаючись горою з другого боку)

Знов лізь по тій крутій тропі скалистій

Та спотикайсь об прикорні дубів!

У нас на Гарці дух такий смолистий,

Мов сірка тхне — той запах я злюбив.

А тут така вже сторона мізерна —

Нема нічого схожого ні зерна…

Чудні ці греки — нічим їм, либонь,

Роз'ятрювать пекельницький огонь.

Д р і а д а[200]

Розумний вельми ти у себе дома,

А тут тобі звичайність невідома.

Чим згадувать весь час про рідний край,

Святим дубам пошану тут воздай.

М е ф і с т о ф е л ь

Що втратимо, про те завжди гадаєм,

До чого звикнем, те здається раєм.

Але скажи — яка то там трійня

В печері тій, де світло ледве блима?

Д р і а д а

То Форкіади. Познайомся з ними,

Якщо тебе перестрах не спиня.

М е ф і с т о ф е л ь

А чом би й ні! Та я ж до всього вправний,

Проте дивуюсь, дивлячись на них:

Вони бридкіші, як альравни,

Іще не бачив я таких.

Усі гріхи смертельні навіть,

Коли б їх поруч тут поставить,

Здалися б кращими за них.

Адже страховища подібні

І в нас у пеклі непотрібні,

А тут, у цім краю краси,

Їх як античних величають…

Та вже мене вампіри помічають,

Я чую їх шиплячі голоси.

Ф о р к і а д а[201]

Подайте око, сестри, хай спитає,

Хто це в наш храм зухвало так вступає.

М е ф і с т о ф е л ь

Добродійки! Дозвольте підійти

І в вас благословенства засягти.

Хоч я немов на чужині знаходжусь,

А вам далеким родичем доводжусь.

Вже бачив я усіх старих богів,

І Рею, й Опс поклоном я почтив,

І навіть Парок, теж дочок Хаоса,

Мені зустріть недавно довелося, —

Але скажу, ніхто не рівня вам;

Я захвату словами не віддам.

Ф о р к і а д и

Цей дух говорить ніби щось тямуще.

М е ф і с т о ф е л ь

Дивуюсь я лиш одному — чому ще

Поет ні жоден вас не оспівав?

Зображень ваших теж я не видав,

А вас різець не згірше міг би вдати,

Як ті Венери, Гери та Паллади.

Ф о р к і а д и

Занурені у ночі самоту,

Не думали ми втрьох про славу ту.

М е ф і с т о ф е л ь

Авжеж, ви живете собі самітно,

Нікого вам, нікому й вас не видно.

Та краще ж інше місце вам обрать,

Де розкіш і мистецтво вдвох царять,

Де що не день різноманітних кроїв

Із мармуру увічнюють героїв,

Де…

Ф о р к і а д и

         Замовчи! Не спокушай дарма!

З усього того нам пуття нема…

В пітьмі ми зроджені, споріднені пітьмі,

Ніхто не знає нас — хіба себе самі.

М е ф і с т о ф е л ь

То байдуже! Ви ж можете на пробу

Другому передать свою подобу.

Одне в вас око, й зуб один на трьох,

Та суть трійну вмістили б ви і в двох, —

Це повністю в міфологічнім дусі;

А в третю я на час який вселюся.

Чи згодні ви на те?

О д н а

Ну, сестри, як?

І н ш і

Аби без ока й зуба — хай і так.

М е ф і с т о ф е л ь

Позбавитись найкращої оздоби —

Не буде досконалої подоби.

О д н а

Ти з двох очей одно собі заплющ

Та ікло з рота вискали чимдужч, —

І, в профіль глянуть, будеш акурат

На нас похожий, ніби рідний брат.

М е ф і с т о ф е л ь

Я рад! Хай так.

Ф о р к і а д и

                  Хай так!

М е ф і с т о ф е л ь

(як Форкіада у профіль)

                             Я мов картина —

Хаосова улюблена дитина!

Ф о р к і а д и

Тут троє нас — і всі Хаоса діти.

М е ф і с т о ф е л ь

Пошився я — ганьба! — в гермафродити.

Ф о р к і а д и

На нову трійцю просто глянуть любо —

Тепер у нас два ока і два зуби.

М е ф і с т о ф е л ь

Всіх поглядів я мушу уникати,

Хіба піду в аду чортів лякати.

(Пішли геть).

СКЕЛЯСТІ ЗАТОКИ ЕГЕЙСЬКОГО МОРЯ

Місяць підбився в зеніт.

С и р е н и

(лежать по скелях, співають у супроводі флейт)

Як тебе колись, бувало,

З неба зводили зухвало

Фессалійські чарівниці, —

То й тепер поглянь, царице,

З пітьми ночі вниз на хвилі,

Млистим блиском заяскрілі,

І осяй в'юнкий народ,

Що вигулькує із вод.

Ми у тебе служба пильна,

Будь же,