Читати книгу - "Червоний Дракон"

class="p1">– Тобі колись ламали кістки, сракоокий?

Оператор хутко захитав головою.

– Слухайте, я не хотів нікого образити. Богом клянуся.

Доларгайд підніс кривулястий металевий наконечник до обличчя чоловіка. Тримав його обома руками, і м’язи на грудях напнулися, коли він зігнув його навпіл. Відтягнув пояс чоловікові та вкинув наконечник йому в штани.

– Тримай свої свинячі очі при собі.

Доларгайд засунув у нагрудну кишеню оператора гроші за пальне.

– А тепер біжи, – додав він. – Але я будь-якої миті можу тебе піймати.

36

Плівка прийшла в суботу в маленькому пакунку, адресованому Віллу Ґрему, штаб-квартира ФБР, Вашингтон. Її відправили в Чикаго того ж дня, коли помер Лаундз.

У лабораторії та відділі латентних відбитків не знайшли нічого корисного як на корпусі касети, так і на обгортці.

Копію запису відправили в Чикаго з пообідньою поштою. Уже під вечір спецагент Честер приніс його Ґрему в кімнату для присяжних. До пакунку прикладалася записка від Ллойда Баумана:

«Голосовий відбиток підтвердив, що це Лаундз. Очевидно, що він говорить під диктовку. Касета нова, випущена протягом останніх трьох місяців і до того не використовувалась. Поведінкова психологія працює над змістом. Доктору Блуму теж варто її послухати, коли одужає, – щодо цього сам вирішуй.

Ясна річ, що вбивця намагається вибити тебе з колії.

Як на мене, на записі він це не раз робитиме».

Сухі слова підтримки й заохочення, прийняті з удячністю.

Ґрем знав, що мусить прослухати запис. Він почекав, поки піде Честер.

Йому не хотілося зачинятися в кімнаті для присяжних із цією плівкою. Порожня зала судових засідань ліпша – крізь високі вікна там пробивалося хоч трохи сонця. У залі побувала прибиральниця, і в променях досі кружляв пил.

Диктофон був маленький і сірий. Ґрем виклав його на стіл для нарад і натиснув кнопку.

Монотонний голос техніка: «Справа номер 426238, об’єкт 814, з биркою та записом у журналі реєстрації, магнітофонна касета. Це дублікат запису».

Зміна якості звуку.

Ґрем обома руками вхопився за поруччя біля лав присяжних.

Фредді Лаундз звучав утомлено й налякано:

«Мені випала велика честь. Я побачив… Я побачив із дивуванням… дивуванням і побожним трепетом… побожним трепетом… силу Великого червоного дракона».

Оригінальний запис було зроблено короткими уривками. Апарат щоразу реєстрував клацання клавіші «стоп». Ґрем побачив палець, що натискав на клавішу. Палець Дракона.

«Я збрехав про нього. Усе, що я написав, – це брехня від Вілла Ґрема. Він змусив мене написати. Я… Я хулив Дракона. І попри те… Дракон милосердний. Тепер я хочу йому служити. Він… допоміг мені зрозуміти… Його Велич, і я складатиму йому хвалу. Газети, коли ви це будете друкувати, завжди пишіть “Він” із великої “В”.

Він знає, що ти змусив мене брехати, Вілле Ґрем. І оскільки мене зневолили до брехні, Він буде… буде милосерднішим до мене, ніж до тебе, Вілле Ґрем.

Простягни руки за спину, Вілле Ґрем… і намацай маленькі… виступи нагорі свого тазу. Намацай хребет, що пролягає між ними… саме в цій точці… Дракон і зламає тобі хребет».

Ґрем тримав руки на поруччі. Та чорта з два я буду мацати. Невже Дракон не знав наукової назви здухвинної кістки або ж просто вирішив її не використовувати?

«У тебе є… багато причин для страху. З… з моїх власних уст ти дізнаєшся ще кілька».

Пауза перед жаским криком. Ще гірше – булькотливий безгубий вигук: «Клятий окидьок ти огіцяу».

Ґрем затис голову між колінами й не відпускав, поки перед очима не припинили танцювати яскраві цятки. Він розтулив рота й глибоко вдихнув.

Минула година, перш ніж він зміг увімкнути касету знов.

Ґрем відніс диктофон у кімнату присяжних і спробував послухати там. Замалий простір. Він лишив диктофон крутити запис і пішов у судову залу. Крізь прочинені двері чувся голос Лаундза: «Мені випала велика честь…»

Хтось стояв у дверях до зали. Ґрем пізнав молодого клерка з чиказького офісу ФБР і помахом припросив його заходити.

– Вам прийшов лист, – сказав клерк. – Мене сюди відправив містер Честер. Сказав, аби я неодмінно передав вам, що поштовий інспектор просвітив його на флуороскопі.

Клерк витягнув із нагрудної кишені листа. Цупкий бузковий конверт. Ґрем сподівався, що це від Моллі.

– Ось марка, бачите?

– Дякую.

– А ще сьогодні дали зарплатню.

Клерк передав Ґрему чек.

Фредді на записі закричав.

Молодик здригнувся.

– Вибачте, – сказав Ґрем.

– Не розумію, як ви це витримуєте, – відповів молодик.

– Ідіть додому.

Ґрем сів на лаву присяжних читати лист. Він хотів відчути полегшення. Лист був від доктора Ганнібала Лектера.

Дорогий Вілле!

Дозволь коротко привітати тебе з оборудкою, що ти провернув із містером Лаундзом. Я надзвичайно цим потішився. Який ти хитрий!

Містер Лаундз часто ображав мене своїм невіглаським базіканням, але де в чому й просвітив – щодо твого перебування в психіатричній лікарні. Мій недотепний адвокат мав би згадати це на суді, та дарма.

Знаєш, Вілле, ти забагато непокоїшся. Тобі стало б набагато спокійніше, аби ти трохи попустив себе.

Ми не створюємо своїх натур, Вілле, вони нам видаються разом із легенями, підшлунковою та всім іншим. Чого ж опиратися?

Я хочу допомогти тобі, Вілле, і волів би почати з такого питання: після того як ти застрелив містера Ґаррета Гоббса, то поринув у глибоку депресію, але ж тебе зламав не сам учинок, правда? Чи не почувався ти так погано через те, що почувався так добре під час убивства?

Подумай про це, та не хвилюйся. Чому ж воно мусить не подобатися? Богу ж напевне подобається – Він цим увесь час займається, а чи не створені ми за образом і подобою Його?

Може, ти зауважив у вчорашній газеті, що в ніч на середу в Техасі Бог впустив на тридцятьох чотирьох своїх парафіян церковний дах – у ту мить вони саме плазували перед Ним, співаючи гімни. Невже таке може не сподобатися?

Тридцять чотири. А в тебе один Гоббс.

Він минулого тижня прибрав 160 філіппінців в авіакатастрофі – а в тебе один миршавий Гоббс. Він не стане тобі заздрити через одне миршаве вбивство. Тобто вже два. Усе гаразд.

Слідкуй за газетами. Бог завжди на крок попереду.

Усього найкращого,

Ганнібал Лектер, доктор медицини

Ґрем знав, що Лектер дуже помиляється щодо Гоббса, але на півсекунди замислився, чи Лектер хоч трішечки правий у випадку з Фредді Лаундзом. Внутрішній ворог Ґрема погоджувався з цими