Читати книгу - "Країна Моксель, або Московія. Книга 3"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І син Василя Темного — Іван III в 1504 році справно платив данину: Криму, Казані, Касимову й Астрахані. У переліку відсутня тільки Велика Орда (Сарай), яку в 1502 році ліквідував Кримський хан.
Питання залежності Московського улусу від центральної влади Чингісидів буде недостатньо висвітленим, якщо не згадаємо про ханський ярлик 1448 року, виданий митрополитові Іоні.
Не люблять згадувати московити про існування цього ярлика. Його після довгих пошуків мені вдалося знайти в книзі професора В. Григор’єва «Про достовірність ярликів, виданих ханами Золотої Орди руському духівництву», виданій у Московській університетській друкарні 1842 року.
Послухаймо професора:
«До пам’яток нашої історії, ще не розібраних і не пояснених… належать і… дарчі грамоти (ярлики. — В. Б.)… митрополитам російським (московським. — В. Б.)…
Усі сім видані вперше Новиковим, у його «Старовинній Російській Вівліофіці», Москва, 1787, т. IV. Відтоді, крім цих семи, інших таких ярликів не було ні знайдено, ні надруковано. Звідки і як добув їх Новиков — невідомо. Зі вступу і післямови, які супроводжують ці акти у його виданні, можна зробити висновок, що він вибрав їх із якогось літопису, досі не надрукованого. Вдруге ярлики з’явилися на світ у так званому «Суздальському літописі», виданому М. Львовим у С. — Петербурзі в 1792 році; але тут вміщено їх тільки шість… третього видання удостоїлися ярлики в «Зібранні Державних Грамот і Договорів», у другому томі якого (Москва, 1819, №2, 7, 9, 10, 11, 12) надруковано їх також шість: Менгу–Темурів, Узбеків, Тайдулині — Феогносту й Алексію, Бердибеків і Атюляків. Друкували їх зі списків цих актів, що зберігаються в архіві Колегії Закордонних Справ» [37, с. III‑IV].
Вище вже говорилося, що в архіві цього міністерства, який у ті часи був центральним Московським архівом, зберігалися тисячі ханських листів, грамот, ярликів та інших пам’яток старовини. Однак працювати з ними не дозволяли навіть директорам архіву.
Цікаво, що до цього головного Московського архіву, створеного за повелінням Петра І, з 1701 до 1873 року мали постійний доступ дуже мало осіб. Спочатку ми бачимо його першого хранителя — боярина O. A. Мусіна–Пушкіна, який керував «Государевою Комісією для повсюдного вилучення старовинних рукописних книг». Згодом біля керівництва архівом бачимо знаменитого Герарда Фрідріха Міллера, а далі — офіційних директорів архіву:
М. М. Бантиш–Каменського (1783–1814),
Ф. О. Малиновського (1814–1840),
М. А. Оболенського (1840–1873).
І жоден із цих людей не зробив навіть опису документів «старих царів». Не кажу вже про дослідження і вивчення цих документів. Ось чому ярлик, виданий в 1448 році митрополитові Іоні, московська історіографія просто викинула.
Наведемо повністю ярлик 1448 року, виданий дружиною хана Улу–Мухаммеда митрополитові Іоні, у редакції професора Московського університету Василя Васильовича Григор’єва (1842 рік).
«Тайдулине слово. Де сей Іона Митрополит молебник за нас молиться, від перших добрих часів і досі, також і інші церковні молебники, то не потрібна їм ні мзда, ні жодне мито, і хай не візьмуть у них нічого, оскільки вони молитву за нас творять до Бога. І що ми сказали, щоби ви те відали. Або що в містах які мита, або якісь справи, або насильство буде їм від кого, а тобі поскаржаться, і ти слово їхнє вислухай, і по правді прав. Або якщо ще хтось на когось перед самим тобою слово скаже, і ти щоб сили не застосував жодної, а поопитуй інших людей, щоби в спокої були і за нас молилися. І ви… всі Митрополити, як було колись за перших Царів, які вершили справи, також і нині робіть. Так мовлячи, дали ми грамоту. Винного літа, восьмого місяця, у 6 Ветха. На жовтій тростині Орда кочувала. Писане» [37, с. 121–122].
Щоб стало зрозуміло, хто й коли написав цей ярлик, звернемося до його тексту. Отже, ярлик сповіщає: «На жовтій тростині Орда кочувала».
Російський учений Ілля Миколайович Березін (1818–1896) з 1855 до 1896 року перебував на посаді професора столичного Петербурзького університету. Людина була віддана владі й Російській імперії. Тому що в ті роки ненадійних тримали в інших місцях. Саме він установив: «Камишин — жовта тростина». Отже, в ярлику йдеться про Камишинський степ, де кочувала на початку серпня Орда. А Камишинський степ після 1438 року належав Казанському ханові Улу–Мухаммеду, з 1445 до 1461 року — його синові Махмутеку, згодом — онукові Халілу (1461–1467) і т. д.
До речі, російські професори дуже чітко встановили межі Казанського ханства. Послухаймо професора М. Г. Сафаргалієва: «…кордони Казанського ханства на сході підійшли до Уральських гір і до Сибірського ханства та Ногайської Орди в районі ріки Білої, Кенілі й Кенільчика, а на півдні — у районі Саратова, до Великої Орди…» [56, с. 258].
Сподіваюся, після цього в жодного читача не залишилося сумнівів, що тільки ханша Казані (не називатимемо її імені) могла вручити свій ярлик Московському митрополитові Іоні. Бо митрополит з таким іменем займав московську кафедру з 1448 до 1461 року. Послухаймо М. М. Карамзіна:
«Відновивши спокій всередині його (Московського улусу. — В. Б.), він насамперед дав Митрополита Росії (Московії. — В. Б.), якого ми вісім років ре мали через роздори Константинопольського Духівництва (Флорентійська унія 1439 року. — В. Б.) і через власні наші заворушення… Посвятили Іону в Митрополити… Обрання Митрополита (Іони. — В. Б.) було тоді найвищою державною справою, він служив Великому Князеві головним засобом для приборкання інших князів… Папа Пій II… Буллою (в 1458 році) оголосив Іону злочестивим сином, відступником та ін.» [41, том V, с. 173–174].
Митрополит Іона став першим неканонічно обраним владикою Московської православної церкви, через що і став служити не Богові і людям, а ханові Махмутеку і його протеже — Московському князеві, ставши «головною зброєю для приборкання інших князів». Одночасно він порушив церковні присяги попереднього московського Митрополита Ісидора, який брав участь у Флорентійському соборі й підписав від імені Московії знамениту унію.
У 1441 році, за велінням хана Мухаммеда, Ісидора було вигнано з митрополії, а за вказівкою хана Махмутека в 1448 році, наприкінці «Шем’якиного заколоту», на митрополію посаджено Іону.
Щоб не залишалося ні найменшого сумніву, що Іона зайняв митрополичу кафедру за повелінням Великого хана Чингісида, послухайте професора В. В. Григор’єва:
«Коли ж завівся у
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Країна Моксель, або Московія. Книга 3», після закриття браузера.
