Читати книгу - "Чорний Загін"

від світанку до сутінків, з тридцяти кілограмовим вантажем на спині.

-- Швидко ти зорієнтувався, хай тобі чорт, -- похвалив я Мовчуна.

Він вислухав похвалу і знизав плечима, нічого не сказавши. Як завжди.

-- Вони повертаються, -- пролунав крик ззаду.

Ми розтягнулися на схилі, вкритого травою, пагорба. Прямо на південь від нас, над небокраєм здіймалася Вежа. Базальтовий куб вселяв страх навіть на відстані в п'ятнадцять кілометрів. І він зовсім не вписувався у ландшафт. Уява вимагала, щоб навколо протягалася вогняна пустеля, або хоча б земля скована вічною мерзлотою. А насправді, вся місцевість була велетенським зеленим пасовищем. Південні схили пологих пагорбів були всіяні маленькими фермами. На берегах струмків, що ліниво вилися поміж пагорбами, росли дерева.

Ближче до Вежі, земля ставала менш пасторальною, проте аж ніяк не нагадувала той морок, який приписували цитаделі Леді пропагандисти повстанців. Не було запаху сірки чи безплідних рівнин. Жодні химерні й злі створіння не бродили серед розкиданих людських кісток. Жодні чорні хмари не мчали під гуркіт грому по небу.

-- Патрулів не видно, -- сказав Лейтенант. – Док, Одноокий, беріться до роботи.

Я натягнув лук. Гоблін приніс три заздалегідь підготовані стріли. В кожної на кінчику була м’яка блакитна кулька. Одноокий посипав одну сірим порошком, передав мені. Я прицілився в сонце і стрілив.

Блакитне полум’я, занадто яскраве, щоб на нього дивитися, спалахнуло і потонуло в долині під нами. Тоді друге і третє. Вогняні кулі вишикувалися в струнку колону; здавалося, що вони пливуть по небу, а не падають.

-- Тепер чекаємо, -- пропищав Гоблін і з розмаху гепнувся у високу траву. – І будемо сподіватися, що наші з’являться першими.

Не було жодних сумнівів, що повстанцям, які знаходилися поблизу, заманеться перевірити походження сигналу. Проте ми були змушені звернутися по допомогу. Ми не могли перетнути оточення повстанців непоміченими.

-- Лягайте! – скомандував Лейтенант. Трава була такою високою, що в ній не було видно лежачої людини. – Третє відділення, на варту.

Хлопці невдоволено загули, твердячи, що зараз не їхня черга. Але після недовгих, показних скарг, зайняли свої позиції. Всі були в чудовому настрої. Адже ми відірвалися від тих йолопів серед пагорбів. Що могло зупинити нас тепер?

Я поклав ранець під голову і спостерігав, як над нами величаво пропливають велетенські, як гори, хмари. Це був яскравий, свіжий, майже весняний день.

Мій погляд опустився на Вежу. Настрій відразу погіршився. Невдовзі все закрутиться. Полон Пір’їнки й Мандрівника змусить повстанців діяти. Немає жодних сумнівів, що ці двоє зрадять всі таємниці. Коли Леді ставила питання, було неможливо збрехати, чи щось приховати.

Я почув якесь шарудіння, повернув голову і опинився віч-на-віч зі змією. В неї було людське обличчя. В мене з вуст почав вириватися крик… і тут я впізнав цю ідіотську посмішку.

Одноокий. Його бридка морда в мініатюрі, але з двома очима і без крислатого бриля. Змія тихо засміялася, підморгнула мені й проповзла мені по грудях.

-- Знов за своє, -- пробурмотів я і всівся зручніше, щоб подивитися.

Раптово в траві щось почало шалено метатися. Трохи далі, з самовдоволеною посмішкою, з трави вискочив Гоблін. Трава зашелестіла. Повз мене строєм пройшли звірята, розміром з кролика, несучи шматки змії в закривавлених, гострих, як голки, зубах. Саморобні мангусти, здогадався я.

Гоблін знов переграв Одноокого.

Одноокий завив і з прокляттями скочив на ноги. Його капелюх закрутився на голові. З ніздрів пішов дим. Коли він закричав, в нього з рота вирвалося полум’я.

Гоблін підскочив, як канібал перед казаном з людським м’ясом. Описав коло вказівними пальцями. В повітрі замиготіли блідо-оранжеві круги. Він метнув їх в Одноокого. Обручі зависли навколо коротуна. Гоблін закричав мов тюлень. Круги стиснулися.

Одноокий видав з себе дивні звуки й знищив обручі. Обома руками виконав рухи, немов кидаючи щось. В напрямку Гобліна промайнули коричневі кулі. Вони вибухнули, випускаючи з себе хмари метеликів, які налетіли йому на очі. Гоблін виконав сальто назад, побіг стрімголов у траві, немов миша, що намагається втекти від сови, а тоді вискочив з власними чарами.

В повітрі розпустилися квіти. У кожної був рот. В кожному роті виросли бивні, як в моржа. Цими бивнями квіти пробивали крила метеликів й задоволено плямкали їхні тіла. Гоблін зі сміхом плюхнув на землю.

Одноокий видав з себе потік проклять, який буквально був блакитною стрічкою, що вилетіла йому з вуст. На ній сріблястими буквами було написано все, що він думає про Гобліна.

-- Припиніть! – з запізненням прогримів голос Лейтенанта. – Поки не провернули чиєїсь уваги.

-- Надто пізно, Лейтенанте, -- обізвався хтось. – Погляньте вниз.

До нас наближалися солдати. Солдати в червоних камзолах з вишитою Білою Трояндою. Ми попадали в траву, як ховрахи в свої нори.

По пагорбі пронісся гул голосів. Більшість погрожувала Одноокому геєною вогненною. Дехто поносив теж Гобліна, за його участь у феєрверках, що виказали нас.

Заграли сурми. Повстанці розпорошилися, готуючись до штурму пагорба.

*****

Повітря жалібно завило. Над вершиною пагорба промайнула тінь, гойдаючи похилену вітром траву.

-- Поневолений, -- пробурмотів я і висунув голову на мить необхідну щоб зауважити літаючий килим, що повертав у долину.

-- Ловець Душ? – Я не був впевнений. На такій відстані, це міг бути будь-хто з Поневолених.

Килим пірнув прямо у масований вогонь стріл. Його окутав зеленавий туман і потягнувся за ним. На мить, це нагадало мені комету, що висіла над землею. Туман розсіявся, розпадаючись на тонкі, як нитка, клаптики. Кілька ниточок підхопив вітер і поніс в наш бік.

Я підвів погляд вгору. Над небокраєм, немов привид кривої шаблі Бога, висіла комета. Вона була в небі вже так довго, що ми майже не помічали її. Мені стало цікаво, чи повстанці також перестали звертати на неї