Читати книгу - "Містер Мерседес"

її спальні. Він випростовується, морщачись від болю в

крижах. Господи, яка вона важезна. Це так, немовби смерть щільно

напакувала її якимсь містичним м’ясом.

Не переймайся. Зроби роботу.

Він підсмикує вгору на ній штанці, повертаючи їй пристойний вигляд —

наскільки може виглядати пристойним труп у заляпаній блювотинням піжамі —

і підважує її на ліжко; стогнучи, коли свіжий біль впивається йому в

спину. Випрямляючись цього разу, він відчуває, як у спині йому щось

хрускає. Він думає про те, щоб зняти з неї закаляне вбрання і одягти щось

чисте — можливо, якусь з тих майок розміру XL, у які вона подеколи

вбиралася для сну, — але це означає, що треба знову піднімати, кантувати

те, що тепер стало багатьма фунтами мовчазної плоті, що висить на

арматурі скелету. А що, як він надірве собі спину?

Він міг би принаймні стягнути з неї курточку, на якій найбільше того

бруду, але тоді йому доведеться дивитися на її цицьки. Їх вона йому

дозволяла торкатися, але тільки інколи, зрідка. «Мій вродливий хлопчику»,

— приказувала вона в такі моменти. І занурювала пальці йому в волосся або

масажувала шию, де гніздився той його біль, судомний, гризотний. «Мій

вродливий медовий хлопчику».

Кінець-кінцем, він просто натягує на неї покривало, ховаючи під ним її

цілком. Особливо ті блискучі, задивлені очі.

— Вибач, мам, — мовить він, дивлячись униз, на білу фігуру. — Не твоя

вина.

Ні. Це вина того жирного екс-копа. Брейді купив «Ховрах-геть», щоб

отруїти собаку, це правда, але тільки як спосіб дістати Ходжеса, заморочити йому голову. Тепер голова заморочена в самого Брейді. Не

кажучи вже про гармидер у вітальні. Йому добряче доведеться попрацювати, щоби навести там лад, але спершу він мусить зробити дещо інше.

30

Він іде до свого командно-контрольного центру, і цього разу голосові

команди діють. Він не гає часу, а відразу сідає до Номера Три й заходить

на «Блакитну Парасольку Деббі». Його послання Ходжесу коротке й

недвозначне:

Я збираюся тебе вбити.

Ти не помітиш, як я підкрадатимусь.

Виклик по смерть

1

У понеділок, через два дні після смерті Елізабет Вортон, Ходжес знову

сидить в італійському рісторанте «ДеМазіо». Останній раз він був тут на

ланчі зі своїм старим напарником. Цього разу вечеря. Його компаньйони

Джером Робінсон і Джанель Паттерсон.

Джейні робить комплімент щодо костюма, який сидить на Ходжесу вже краще, хоча він скинув усього лише кілька фунтів (і «Глок» при стегні майже

непомітний). А Джерому подобається коричнева федора — капелюх, який цього

ж дня спонтанно купила Джейні й певною мірою урочисто презентувала його

Ходжесу. Бо він тепер приватний детектив, сказала вона, а кожний

приватний Дет мусить мати федору, яку зможе носити насунувши собі на одну

брову.

Джером приміряє капелюх собі, якраз правильним чином насовуючи його на

брову.

— Як ви гадаєте? Схожий я на Богі[250]?

— Жах, як неприємно тебе розчаровувати, — каже Ходжес, — але Богі був

білим.

— Таким білим, що буквально мерехтів, — додає Джейні.

— А я про це й забув, — кидає Джером капелюх назад Ходжесу, котрий кладе

його під свій стілець, нагадуючи собі не забути його, коли йтиме звідси.

Чи не наступити на нього.

Йому приємно, що обоє його сьогоднішніх гостей миттєво знаходять спільну

мову. Джером — стара голова на юному тілі, як часто думає Ходжес — робить

правильний крок: щойно закінчивши своє криголамне дуркування з капелюхом, він забирає руку Джейні в обидві свої і каже, що співчуває її втраті.

— Вашим обом втратам, — додає він. — Я знаю, що ви втратили також сестру.

Я був би найсумнішим хлопцем на землі, якби втратив свою. Моя Барб ще та

зануда, але я люблю її більше за життя.

Вона дякує йому з посмішкою. Оскільки Джером усе ще занадто молодий для

бокала вина, всі собі замовляють чай із льодом. Джейні питається в

Джерома про його плани на коледж, а коли той прохоплюється про можливість

Гарварда, вона пускає під лоба очі й каже:

— Ах, Гаа-вадець. О Бооше мій.

— Маса Ходжес мусіть бу собі шукай новий стригаль трави! — вигукує

Джером, і Джейні регоче так відчайдушно, що аж змушена виплюнути собі в

серветку шматочок креветки. Це змушує її зашарітись, але Ходжесові

радісно чути її сміх. Ретельно накладений макіяж не може цілком приховати

ні блідість щік, ні темні кола в неї під очима.

Коли він питає в неї, як там тітка Шарлотта, дядько Генрі й Холлі Мимря

насолоджуються великим будинком у Цукрових Пригірках, Джейні хапається

собі за скроні, немов потерпаючи від нестерпного головного болю.

— Сьогодні тітка Шарлотта телефонувала шість разів. Я не перебільшую.

Шість. Перший раз, щоб повідомити мені, що Холлі прокинулась серед ночі, не розуміючи, де вона, і в неї стався напад паніки. Тітонька Ш. сказала, що вона була вже на межі того, аби викликати швидку допомогу, коли дядько

Генрі заспокоїв Холлі, почавши балакати з нею про НАСКАР. Вона страшенно

закохана в гонки серійних машин. Ніколи не пропускає їх по телевізору, як

я розумію. Джефф Ґордон — її ідол[251]. — Джейні знизує плечима. — От і

вирішуй.

— А скільки років цій Холлі? — питається Джером.

— Приблизно мого віку, але вона страждає на певний відсоток… емоційної

недорозвинутості, гадаю, так би ви це назвали.

Джером мовчки над цим міркує, а потім каже:

— Можливо, їй варто було б натомість зацікавитися Кайлом Бушем[252].

— Ким?

— Не звертайте уваги.

Джейні розповідає, що тітка Шарлотта також дзвонила, аби подивуватися, який же рахунок щомісяця приходить там за електрику, либонь, величезний; аби потай поділитися враженням, що сусіди здаються вельми недружелюбними; аби оголосити, що там жахливо величезна кількість картин і всі вони

представляють сучасне мистецтво, яке їй не до смаку; аби вказати (хоча це

звучало як чергове оголошення) на те, що, якщо Олівія вважала всі ті

лампи мистецьким кольоровим склом, її з ним майже напевне були надурили.

Останній дзвінок, отриманий практично перед тим як Джейні вже виходила

їхати в ресторан, був найдратівливішим. Дядько Генрі хоче, аби Джейні

знала — сказала її тітка, — що він обдумав цю справу й усе ще не пізно

передумати з кремацією. Сказала, що ця ідея вельми шокувала її брата —

він назвав її «якимсь погребальним обрядом вікінгів», — а Холлі цього

навіть не обговорювала, бо їй від цього жаско.

— Їх від’їзд у четвер підтверджено, —