Читати книгу - "ГЧ"

Вона схопила його за руку і втягла за собою в їдальню, як велику дитину.

— Тату, це, виявляється, Тунгусов: той самий, що у нас на фабриці знамениту сушарку будуватиме!

— От і чудово! — підтримав її Ридан. — Виходить, у нас є тепер з чого розпочати розмову.

Безпосередність Ганни спершу спантеличила Миколу, але потім вона швидко створила атмосферу простоти і невимушеності. Микола відчув себе серед друзів. Ридан, підготовлений розповідями дочки про винахідника, побачивши інженера, забув про свої хвилювання. Таке знайомство зацікавило його.

Говорили, звичайно, про сушарку. Повільно, за звичкою добираючи потрібні слова, Микола розповів, як вдало пішла справа після того, як вони, за порадою Ганни, звернулися безпосередньо до наркома. Так, це саме їй завод повинен бути вдячний, якщо справа закінчиться успішно. Замовлення на лампи уже передано. Вітковський, збувшись відповідальності, став надзвичайно люб’язний і активний. Ці боягузи завжди такі.

Щоб зробити розмову цікавішою для батька, Ганна попросила Тунгусова пояснити суть його винаходу.

Микола охоче почав пояснювати. Ридан, почувши знайомі терміни, які часто траплялися йому в електротехнічній літературі, насторожився. Ось коли він, нарешті, довідається про практичний зміст багатьох понять, що лишилися для нього незрозумілими! Трохи перебільшуючи свою необізнаність, Ридан поспішив попередити співрозмовника, що він цілковитий неук у питаннях електротехніки. Тунгусов здивувався:

— Он як! А я, правду кажучи, думав, що ви працюєте в цій галузі.

— Ні. Моя стихія — живий організм, фізіологія. Точніше — нервова система. Мозок.

Микола сумно посміхнувся.

— А я в цих питаннях профан… про що мені і доводилося шкодувати… Але, що ж тоді означає пропозиція наркома? Чим ми можемо допомогти один одному?

Фраза, промовлена мимохіть, не пройшла повз увагу Ганни.

— А чому, скажіть, вам доводилося шкодувати?

— Бачите, я вивчаю дію ультракоротких хвиль на різні об’єкти, до речі, і на біологічні. Отут мені і знадобилися деякі відомості з фізіології.

Ридан схопився за борідку.

— А… з більш високими частотами вам не доводилося мати справу? — спитав він, чекаючи відповіді, як глядач чекає пострілу на сцені.

— Ви маєте на увазі рентген? — вирішив угадати Микола, добираючи найпопулярніший у медицині вид променистої енергії.

— Ні.

— Кварц?

— Так, приблизно…

Ридан ще не наважувався відкрити співрозмовникові точне місцезнаходження своєї «заповітної країни». Але цього «приблизно» було досить, щоб Микола насторожився. Саме десь тут, у спектрі променистої енергії, була знайдена ним маленька «біла плямочка», яку він намагався зняти, як більмо, з карти електромагнітних хвиль за допомогою свого дітища «ГЧ».

— Доводилося. Ще б пак! Саме цьому я віддаю всі свої знання, весь досвід… У високих частотах заховані таємниці, ще не розкриті людиною. Я сконструював, генератор для таких хвиль…

— Як?! Генератор?! — вигукнув Ридан у нестямі від хвилювання. — Ви здобули ці промені?

— Я здобув… не те, що треба. Поки що справа закінчилася невдачею. Але це, зрозуміло, не кінець. Власне кажучи, робота тільки почата, але основне зроблено: знайдено принцип… лишається знайти помилку.

— Слухайте, Миколо Арсеновичу, — Ридан уже стояв, зігнувшись над столом, як величезний знак запитання, — так це ж чудово! Якщо ви розв’яжете це завдання, тим самим буде розв’язане і моє завдання — най величніша проблема влади над організмом. Тепер зрозуміло… Ви говорили наркомові про цю свою роботу?

— Так, трохи торкнувся її в розмові.

— Дивна річ! Надзвичайна прозорливість!.. Однак за позику — віддяка. Тепер я повинен вам розповісти про свою роботу, про те, як я зайшов у тупик, з якого ви, Миколо Арсеновичу, повинні мене вивести.

Ганна сяяла, бачачи, як піднісся духом батько, з яким інтересом стежив він за думкою Тунгусова, і як з кожною хвилиною нестримно зближалися ці двоє.

Чоловіки перейшли в кабінет. Тут на просторому письмовому столі в Ридана з’явилися його діаграми, криві, довгі стрічки цереброграм — результати експериментів і спостережень, що ілюструють електричну сферу життя живого організму. Тисячі нових думок вихором крутилися в голові Миколи. З деякою ніяковістю він згадував про свої примітивні «фізіологічні» досліди.

Але ось Ридан озброївся в’язкою ключів і повів гостя в лабораторії, щоб показати йому апаратуру.

Вперше в житті Микола опинився в майстерні фізіолога. Заходячи сюди, він сподівався побачити складні, незнайомі йому прилади, за допомогою яких вчений реєстрував глибокі, ледве помітні процеси життя. Однак майже всі ці посилювачі, катодні осцилографи, гальванометри та інші електроапарати й прилади інженер давно знав. Він немов бачив їх наскрізь і безпомилково угадував призначення цих витончених ящичків, що сяяли нікелем і полірованим ебонітом. Микола був здивований.

— Признатись, я сподівався побачити у вас оригінальнішу апаратуру. Хіба фізіологи не мають своїх специфічних приладів? Адже завдання їх дуже своєрідні, я гадаю, і техніка повинна бути особлива. А тут я бачу майже виключно те саме, що застосовується всюди в промисловості.

Ридан розвів руками.

— Очевидно, так. Адже я не знаю іншого застосування цих приладів. Отут і позначається те, що між нами і технікою нема єдності. Талановиті конструктори в наші інститути не йдуть, їм чужа фізіологія, вони її не знають. А серед нас нема фізиків, техніків. Біологічні науки більше ніж інші, одірвані від фізики і техніки, і в цьому справжня трагедія, Миколо Арсеновичу! Ми рухалися б уперед значно швидше, якби нам вдалося органічно поєднати ці дві різнорідні сфери знань, створити свою біотехніку, не ту, звичайно, яку ми маємо тепер — пристосовницьку і кустарну, — а свою власну, самостійну, яка саме в біологічному плані розвивала б сучасні досягнення фізики і хімії. Поки що ми хапаємо від готової техніки те, що більш-менш випадково виявляється придатним для нас. Згадайте, яку грандіозну роль відіграли у розвитку біологічних наук мікроскоп, рентгенівське проміння… Але це ж, власне, те, що «перепало» нам від фізики. Ми самі нічого визначного