Читати книгу - "Браслет із знаком лева"

яка добровільно розлучається із золотом? Смішно і наївно? Такого не буває? Давай разом посміємося… ха-ха-ха… Чому ти не складаєш мені компанію? Майкле, про що ти думаєш?…

Невидиме світло браслета захоплює у полон, горить так сильно, що Майкл скоріше випік думку, ніж збагнув суть сказаного:

— МИ повинні повернути скарб тоба-батакам. Ти правльно вирішила. Вибач, я тебе попервах не зрозумів…

Вишкірена пащека лева зло блимнула до нього.

Майкле, ти погоджуєшся з цим дівчиськом, з цією нарваною українкою з колишнього Совєтського Союзу? Невже ти не бачиш, що з неї так і пре комуністичне єство усіх зрівняти у статках! Навіщо? Адже ти з цього нічого, крім клопотів, не будеш мати. Золото, тю-тю, дістанеться корінному народові цієї землі. А тобі, що? ЩО?…

— Ти мусиш носити браслет до кінця, — простягнув дівчині берло і відразу позбувся його зловісних чар, підступних нашіптувань.

— Ти сказав, ми повинні, МИ?

Темнофіалкові очі дивилися на нього затишно і рідно, проникали глибоко, обгортали трепетним серпанком. Не хочеться навіть видихати повітря, щоб вимовити бодай якесь слово. Навіщо руйнувати диханням те, що читається в очах?

… я сказав МИ, бо хочу бути поруч з цією дівчиною, хочу чути, відчувати її, допомагати, захищати. Інакше просто не мислю свого життя. Я… я кохаю її… © http://kompas.co.ua

5

Ероут не боявся Даві. На даний момент. Те, що катарський магнат не стане галасувати через вбивство свого слуги, було відразу ясно, як божий день. А якщо спробує зачепити Ероута, то отримає такого відкоша, що не сиділося б спокійно на дорогоцінних сідницях. Варто тільки сказати, де слід, що вірнопідданий королеви Нідерландів визволяв громадянку України з лап ненажерливого сексуального азіата, і його виправдають усі суди світу.

Після офіційного повідомлення по радіо, у пресі про те, що українська дівчина Марта Квитко знайшлася, Даві змушений буде діяти обережніше. Ймовірно, винайме дороговартісного шалапута, котрий корчитиме з себе казна-якого детектива і помикатиме, перш за все, Семом, як йому заманеться. А що знає Сем? Фактично, нічого. Його не важко буде (при потребі, звичайно) переконати, що він, Ероут, хотів звільнити дівчину з лап Даві. Напрошувалося підходяще слівце — того сексуального маніяка, — та прикусив язика. Епітети тут ні до чого. Але його, розважливого Теодора Ероута, може заціпити, якщо отримає скромний сувенір за свою мовчанку — браслет із знаком лева. Тож нехай Сем рознюхає, де ділося дівчисько, і якнайшвидше доповість про це катарському тузу.

Марту знайдуть і без його допомоги. Він просто тишком-нишком через Сема слідкуватиме за усім. Але тоді, як Марта потрапить в обійми Даві, він запросить ціну за своє мовчання…

Про це розмірковував Теодор Ероут, поки переляканий Сем крутив кермом по давно неїждженій лісовій дорозі. Врешті-решт голландець розвалився на все сидіння і навіть із насолодою потягував носом збуджуючий аромат «Лу-Лу». Од цього усередині наростав клубок бажання зірвати шовкову білизну з Берти, пожбурити оголену і звабливу на пухнастий килим і заволодіти п’янким її тілом. О, зараз він відчував у собі силу неабияку…

Нарешті джип востаннє вуркнув біля хати і зупинився. Гальма різко завищали, Теда кинуло вперед і він боляче гепнувся грудьми. Від злості вчепився п’ятірнею в чуб Сема — було на кому зірвати злість:

— А зараз швиденько повернеш мої гроші. Я чекатиму нагорі, зрозумів?

Сем щось пробелькотів, бо різко відкинута назад голова не давала можливості говорити членороздільно. Та Ероуту байдуже, що говоритиме цей вишкребок, головне, побільше страху на нього нагнати.

Виліз з машини і з удаваною люб’язністю поплескав хлопця по плечі:

— Чекаю, цуценя!

У кімнаті Тед не став запалювати лампу, навіщо привертати увагу до нічного світла, він і так може поговорити з Семом.

За хвилину у двері тихо зашкребло, наче якийсь пес пробував потрапити на кухню, де лежить мозкова кістка.

— Сміливіше! — відвертЬ знущався Ероут. І коли у дверях став похнюплений Сем, продовжив:

— А тепер візьми ось цей кейс і швидше поклади туди мої гроші та перерахуй спочатку. Давай, швидше рухайся, а я буду дивитися.

Сем не клав, а відривав од себе шматки, один, другий, третій. Щось схоже на скавуління зірвалося з губ, коли поклав останню банкноту і закрив кейс.

— Молодець! — похвалив Ероут. — І що ж ми далі будемо робити, говори!

— Я завтра повинен сказати людям Даві, де Марта.

— І де ж по-твоєму?

— Є припущення. Але треба перевірити.

— Перевір, цуценятку. Тільки не забудь і мені про-все розповісти.

Ероут вже вмощувався на ліжку, але згадавши немаловажну деталь, зіп’явся на лікоть:

— Затям, я теж спокусився на білявку, але не збираюся про це тобі багато теревенити. Втім, домовитися полюбовно з Даві згоден, та за парфуми не продамся, — і він дрібно із писком засміявся.

Сем хитнув головою і нечутно вийшов з кімнати. Спустився у свою комірчину, скрутився калачем на циновці та заснути не зміг, хоча ніколи на сон не скаржився. Руки ще берегли форму доларових банкнот, котрі довелося повернути. Лежав з розплющеними очима, принюхуючись, прислухаючись до навколишньої тиші. Але враз мов пес, що зачув невідомий шурхіт чи запах, скочив на ноги і нечутно вислизнув надвір. Біля ніг відразу залащилося кілька псів. Сем погладив їх цупку щетину і подався вулицею, що вела до лікарні. Йшов швидким, майже нечутним кроком, і жоден пес, що зустрічався по дорозі, не загавкав. Лише їхнє попискування у нічній темряві надавало Семові впевненості, — він був серед своїх.

Вікна лікарні світилися, єдині на все селище, якщо не рахувати п’ять ліхтарів Фатухелу. Сем без зайвих