Читати книгу - "Заповіт мисливця, Рудольф Рудольфович Лускач"

— Усе це повір'я, — підхопив Чижов. — Багато легенд, забобонів і ритуалів було колись пов'язано з добуванням цього цілющого кореня. Не сушіть собі голови. Корінь ваш. Ось він підросте, а років через п'ять-сім приїздіть

І власноручно викопуйте його костяною лопаткою…

Петро Андрійович не доказав. Раптом пролунав страшний вибух, земля здригнулася, і всі ми попадали, повалені могутньою повітряною хвилею. Високо в небі над нами пролетіла світла куля з довгим вогняним хвостом, що так і пирскав іскрами. Від нестерпного сліпучого сяйва ми позаплющували очі. Почулися нові оглушливі вибухи, щось загриміло, протяжно зашипіло.

Ми лежали як очманілі, не наважуючись встати. Собаки заскавуліли і тремтячи почали гребти землю лапами… Десь вдалині заторохкотіло ще раз. На небосхилі спалахнув новий дивовижний феєрверк. Стало тихо, тільки земля ще немовби здригалася. Я виразно відчував коливання. Охоплений жахом, я схопився, як ошпарений, щось закричав і вибіг на велику галявину. Напевне, це від страху, що коріння дерев не витримає коливання землі і вікові велетні попадають, поховавши під собою все живе…

Уже смеркалося, і небосхил палав грізною червоно-зеленою загравою, ніби його краяли тисячі блискавиць, з півночі на південь тяглися довжелезні смуги диму.

Що б це могло бути? Катастрофа, якої нам не пережити? Виверження сопки?

Нічого подібного! Ми були свідками падіння метеорита. Десь поблизу — звичайно, високо в небі, за 10–20 кілометрів од землі, — в земну атмосферу врізався великий болід, який летів з швидкістю кілька десятків кілометрів на секунду. Внаслідок опору повітря швидкість його різко зменшувалась, а енергія руху перетворювалась у світлову й теплову. Шари повітря, через які пролітав метеорит, при цьому нагрівалися до кількох тисяч градусів. Метеорит почав плавитись, перетворюючись на гарячий газ, і космічний гість розлетівся на куски. Падаючи на землю, вони й викликали місцевий землетрус.

Отак можна коротко пояснити незвичайне і грандіозне явище, яке нам довелося побачити.

Ми збилися докупи й чекали, що буде далі. Небосхил ще пломенів сяйвом пожежі, освітлюючи тайгу грізною загравою.

Я і Єменка пішли до кореня життя, щоб побачити, як цей володар сили й здоров'я пережив катастрофу. З усього було видно, що він уцілів. Поблизу кущика лежало кілька сухих гілок. Ми їх прибрали й разом з усіма повернулися до табору.

Знеможений Шульгін з нетерпінням ждав нас. Під час падіння метеорита коні сполохались, двоє з них порвали пута і злякано металися навколо. Незабаром одного коня лісничому вдалося піймати, але другий зник. Старобор з Єменкою сіли на своїх коней і помчали за втікачем. Добре, що в того був дзвоник на шиї, — по ньому й знайшли коня. Наляканий воронько забився в гущавину і вже не міг далі рухатися. Незабаром Єменка і Старобор привели його до табору.

Грандіозне явище природи, звичайно, справило на нас незабутнє враження. З острахом поглядали ми на небо, чи воно, бува, не готує нам нової несподіванки. Десь недалеко над тайгою піднімалися вогняні язики й густий дим. Тайга горіла. Вона зайнялася від розпечених уламків метеорита, і невідомо було, яких розмірів набере ця пожежа.

Чижов висловив побоювання, що вогонь може дійти до нас, але Єменка заперечив: болота і луки перегородять вогню шлях.

Повечерявши, ми сиділи навколо багаття. Олег розповідав про боліди. На його думку, боліди утворюються від розпаду якоїсь меншої планети в космосі. До поверхні землі долітають лише невеликі боліди, які врізаються в земну атмосферу з швидкістю до двадцяти кілометрів на секунду. А ті, що пролітають з більшою швидкістю, розпадаються на дрібні уламки високо над землею.

— От ви, Олегу Андрійовичу, кажете: болід, — запалився Єменка. А знаєте, що двадцять або двадцять п'ять років тому це грізне явище викликало б нечувану паніку серед шукачів жень-шеня? Вони сприйняли б його як пересторогу неба, як знак розлютованих духів, що стережуть корінь життя. Погрішили й ми з вами проти старих звичаїв та правил. Адже той, хто шукає корінь, не повинен мати зброї, бо жень-шень. як передають легенди, любить тільки мирних людей з чистим серцем: а ми ж знайшли корінь за допомогою вдалого пострілу. Добре, що ми живемо в радянський час, а не в темну пору самодержавства і шаманських заклинань. Але те, що. ми пережили, справді ближче до фантастики, ніж до повсякденної реальності. Коли і з ким траплялося щось подібне? Між сотнями мільйонів людей, напевне, тільки ми знайшли корінь життя в ту хвилину, коли на нас упав небесний грім. Воістину це такий збіг обставин, про який, мабуть, я до смерті не забуду.

Ми полягали спати, і над табором запанувала тиша. Тільки зрідка форкали коні, яких непокоїли вогняні язики над тайгою. Це горів праліс, підпалений гостем з неосяжних космічних просторів.

Настав незвичайний ранок. З усіх палаток було чути кашель, собаки завивали, коні нетерпляче гупали копитами. Густий дим, навіяний вранішнім вітерцем, покривав табір. Лісова пожежа за ніч розрослася. Ми нашвидку поснідали, зібрали палатки й рушили в дорогу, вирішивши пошукати рештки боліда. З пагорба нам вдалося оглянути весь виднокіл і визначити напрям пошуків.

На пропозицію Чижова ми поділилися на три групи, кожній визначили район пошуків. Орієнтирами нам служили місця пожежі. Було цілком ймовірно, що уламки знаходяться саме там, де все вже повигоряло. На всякий випадок Єменка докладно розповів, як нам іти до Сурунганських гір, і визначив місце збору.

Лісничий Шульгін відмовився від участі в експедиції, вважаючи її марною тратою часу. Він погодився доглядати наших в'ючних коней, і всі з задоволенням пристали на цю пропозицію, бо кожний із нас горів бажанням знайти уламок рідкісного мандрівника із всесвіту.

За словами Єменки, до Сурунганських гір лишалося щонайбільше чотири дні їзди, і ми охоче пожертвували одним днем ради такої надзвичайної експедиції.

Мене ж разом з тим дуже цікавили й гори. Я не міг позбутися передчуття, що там, у маловідомих і ще не обжитих краях, нас чекає щось особливе.

Розповідь старого мисливця Родіона Орлова глибоко засіла в моїй пам'яті, і чим більше я роздумував над життям шкільного вчителя й геолога — дідуся Феклістова, тим більше сумнівався в меті подорожі його