Читати книгу - "Проклята наречена і таємниці Пагорбів, Олена Гриб"

– Ні.

Меліса не наполягала.

Коні були невеликими, коротконогими, кудлатими та повільними. Саме те для забутих стежок: ніякого «з вітерцем», зате витривалості і стійкості хоч відбавляй. Чоловік, що привів їх, швидко пішов геть – Лисиця побачила лише його силует вдалині біля озера.

– Місяць скоро підніметься, – зауважив князь, – але я б не ліз на неходжені землі вночі. За болотом є старий мисливський будиночок, там можна перепочити до світанку.

– Не боїтеся залишитися наодинці з напівкровкою? Одна тріска з міської ради щиро вірить, що я харчуюсь печінкою чоловіків. – Меліса погладила коня по довгій морді, розчесала пальцями гриву. – Чи немовлят? Вона так волала, що я не розібрала.

– Пані Лі Ма Ні? – Джі Лін заліз на більшу конячку. – Вона була б значно стриманішою, якби ви не опустили кувалду на голову Ен Рік Лі прямо перед її очима.

– Сподіваюся, вона не знає, що після Ен Рік Лі настала черга Сі Но Зена, Ха То Ріка, безіменної дівчини та десяти кішок?

– Знає. Кажу ж, вас обговорювали п’ять годин без перерви, і псування статуй перед покинутим святилищем шесс не залишилося поза увагою. Не розповісте, що то було?

Лисиця швидко переклала частину речей із рюкзака в сідельні сумки, задумливо подивилася на князя.

– Не допоможете жінці сісти в сідло?

– Ви здобули два кубки на юнацьких перегонах.

– Не сперечаюсь, але зазвичай про це не згадують. Із ввічливості.

– Може, від заздрості? Я як уявлю список ваших спортивних нагород, то хочу заритися в нору від сорому.

Вона невесело посміхнулася:

– То було давно. Відтоді до мене дійшло, що є сфери, в яких жінкам не можна виділятись.

– А чи дійшло? – засумнівався князь. – Одинадцять членів міськради з цим би посперечалися.

Меліса залізла на свого коня, легенько стиснула колінами його боки.

– Хіба я кажу, що стала білою та пухнастою? О, перепрошую, милою і тремтливою? Я більше не дивуюся, коли мене всерйоз називають людожеркою, та й усе.

– Король не називає, і тому ви пробачаєте йому все?

– Я не вмію пробачати, Джі Ліне. У нас із Фабіаном особливі стосунки, зрозуміти їх складно.

– Я постараюся.

Лисиця промовчала. Виїхала на дорогу біля озера, і лише коли замок залишився далеко позаду, уривчасто кинула:

– Не варто. Правда вам не сподобається. Гарантую.