Читати книгу - "Заборонене кохання:ти будеш моєю, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

Розділ 70.

Зробивши глибокий вдих і різко розкривши очі, я все-таки набралася сміливості, щоб обернутися до нього.   

  

- Я вже йду спати, чого і тобі бажаю, - порахувала до трьох, і різко зірвалася з місця. Так, я була боягузкою. Втекла з поля бою навіть не почавши битву.   

  

- Я не збираюся спати, - я відчула, як його рука мене зупинила і, схопивши за талію, хлопець притягнув мене до себе.   

  

Задихалася від його близькості. Сльози накочували на очі від усвідомлення моєї слабкості та безвиході. Коли тільки я встигла перетворитися в такого тюхтія, та і було б перед ким...   

  

- Мені плювати чим ти будеш займатися, відпусти мене! - Прошипіла крізь зціплені зуби, а сама почала вириватися з його рук.   

  

- Всі мої плани пов'язані з тобою, - він зарився носом у моє волосся, а я, скориставшись цим моментом, почала з подвійними зусиллями вириватися з його обіймів. Несподівано у мене стало виходити, Томас сам мене відпустив, опустив руки та навіть дозволив мені відійти на кілька кроків.   

  

- Не зли мене, Олівія, - виявляється, його зговірливість була оманлива, тому що ці свої слова хлопець прогарчав і почав наступати в мою сторону. А я повинна була пам'ятати про те, що у мене все ще залишалося трохи гордості й почуття власної гідності.   

  

- Ти повинен повернутися до Савани, я не можу так чинити з сестрою, - я стала тараторити, кинувшись у відчайдушну тираду, - в той самий момент, коли ти доторкнувся до моєї сестри, ти повинен був розуміти, що все що зараз відбувається між нами, це все брудно!   

  

- Я нікому нічого не винен! - Томас в один крок мене наздогнав, почав відтісняти назад і, в підсумку, припечатав до стінки. Ну, чому ж у мене ніяк не виходило достукатися до його совісті?   

  

- Але ти не можеш... - Не встигла навіть договорити фразу, як його рука пірнула під мою футболку і доторкнулась до животика. Такий хибний, гарячий, хворобливий дотик. Довелося закусити губу, щоб не видати стогін.   

  

- Я намагався, чуєш мене?! - Прогарчав він мені на вухо, - я дуже сильно намагався викинути тебе з моєї голови, я б хотів, щоб тебе ніколи не було в моєму житті. Ти як чортів наркотик, ти робиш з мене довбаного наркомана, ти розумієш це? - З кожним словом його голос ставав все більш лютим, і в той момент я побоювалася, що вихлюпувати свій негатив він почне звичним для себе способом, - для того, щоб отримати свою дозу, ти змушуєш мене ставати на коліна, схиляти перед тобою голову.  - У повному подиві, помахавши головою, я не розуміла, про що він говорив, адже я ніколи не ставила його на коліна. І ніколи не лізла до нього сама. Я взагалі не здогадувалася про його почуття до того самого дня, поки він мене не закрив у своєму будинку. Якби не він, я б зараз не опинилася в такому становищі.   

  

- Я не...   

  

- Я не можу. Чуєш мене? Я здихаю без тебе, сука, ти мене вбиваєш, викручуєш руки, ламаєш кістки. З тобою я ніби на війні, але без тебе я дохну. Без твого запаху я задихаюся, без твого голосу нічого не чую. Я живу, коли дивлюся на тебе, дихаю тобою... 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍