Читати книгу - "Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало"

розділ 23

І плюс трохи чужої тупості

 

План був розкішний.

Виконання на висоті.

А жорстокий світ цього не оцінив.

Почалося все дуже добре. Надмірно добре. Але це чомусь нікого не насторожило. Здавалося, що хтось давно чекав, поки Кіого, перебуваючи в нетверезому стані, потай розповість відвідувачам найближчої від академії таверни про те, що драконові амулети не можна відібрати, вкрасти і купити. Це, звичайно, страшна таємниця і мало хто про неї знає, але драконів амулет можна лише подарувати. О, він у цьому певен. Йому приятель розповідав. А приятелю дракон. Так, так, той самий приятель. І дракон теж той самий. Чорний котрий. Як подарувати? Так просто. Щиро бажаючи цього. Будучи в тверезому розумі та здорової пам'яті. Будь-які протиправні фокуси не пройдуть, адже це амулет, а не суддя. Час? Час має значення. Із цим складно. Потрібно знати історію амулету, знати хто його зробив, з чого, навіщо, а головне коли. Наприклад, Зелену Зірку краще не дарувати, оскільки час та інші дані нікому не відомі навіть драконам. Дракон, який віддав її ельфам, був пустельником і з іншими драконами не спілкувався. Ось так ось. Свисток дракона? Навіщо драконові свисток? А, «Драконовий Свисток»… Ні, я не п'яний, я глибоко нещасна людина, мені не щастить у азартні ігри. Тато мене приб'є, коли дізнається… Плювати мені на твоє бажання. Свисток, свисток. Він все одно загубився, та й дарувати його нема кому. Ах, теоретично… Ну, теоретично треба сходити до бібліотеки та почитати книжку про амулети, там про свисток точно було. Не пам'ятаю, яка книжка. Та що ти до мене причепився? У мене горе, гроші скінчилися. Ах, заплатиш. Тобі так цікаво. Свисток треба дарувати вночі. У день повного місяця другого місяця літа. Це приблизно за два тижні. Я знаю, що тут немає місяця. На Дамії, в колишніх землях колишніх власників свистка є. Ось, тупий. Навіщо тобі туди вирушати? Тебе туди і не пустять, твоя пика дажанам не сподобається. Сиди тут і чекай, коли на Дамії буде повний місяць над колишніми землями власників свистка, а потім даруй. Мовчки даруй. Або пісню співай. Веселу. Головне, щоб був недалеко дракон. Заберіть його від мене, мене вже нудить. Та хоч під землею даруй, головне в час повного місяця. Можна подумати, це ти свисток спер і тепер не знаєш, як його позбутися. Тільки в тебе проблема, ти не Валідай, так що даруй не даруй, а працювати він не буде. Ось тупий, я ж відразу сказав, що дарувати повинен Валідай. Тому що дракон амулет зробив для них. Знаю, що їх перебили. Так що свисток більше не працюватиме, і ніхто не зможе покликати дракона. Може, самі дракони й перебили, щоби не бігати по кожному свисту. Мене б точно ці виклики почали дратувати за кілька років. Ах, тобі ще й місце треба назвати. Залізь у бібліотеку, придурок, і засунь собі проклятий свисток... Хто свариться? Я лаюся? Тут жінки? Ну, все, дістали, я звідси йду. Пошукаю більш пристойне місце.

І Кіого гордо пішов, ледь не знісши на шляху до виходу кілька столів. Бідолаху штормило. Насправді штормило. Він для досягнення такого ефекту випив півпляшки вина та якийсь алхімічний склад для втрати координації руху та збереження ясного розуму. Зараз йому було дуже погано. Обстановка питного закладу розпливалася перед очима, дверей чомусь було три, а розум наполегливо стверджував, що так не буває. Кіого сам не зрозумів, як зумів з першої спроби вивалитися надвір.

Перша частина плану вдалася на всі сто.

З другою виникли проблеми.

Спочатку вони дуже довго не могли придумати, як повідомити зацікавлених осіб про місцезнаходження живих близнючок Валідай. На цьому ґрунті разів двадцять сварилися, кілька разів напилися, навіть намагалися радитися з дівчатами, щосили намагаючись, щоб вони нічого не запідозрили. А потім близнюки взяли та зникли. Самостійно. Точніше, за допомогою зацікавлених осіб. Нейме того ж дня пообіцяв усіх убити, дуже довго лаявся, а потім напився вщент, трохи побуянив і заснув. Алкаш малолітній. Кіого півночі шаманив, але в результаті дізнався лише те, що дівчатка весь час переміщаються і що з ними все гаразд.

Ярослав чомусь згадав про запорозьких козаків і сів думати думу. Йому дуже не вистачало люльки, просто фізично не вистачало, хоча він курив востаннє, бозна коли і був у той момент сильно нетверезий. Мабуть, мозок переклинило на якихось асоціаціях і йому бідному тепер здавалося, що дим, що струмує з люльки, сприятиме мисленню. А якщо ще додати коня на задньому плані та мандоліну до рук, то будь-яка проблема вирішиться на раз.

— Кіого, ти точно пам'ятаєш, що саме казав тому типу? — у тисячний раз спитав Ярослав.

— Точно! — гаркнув приятель. Схоже, ще одне подібне питання і він когось покусає. Ярослав навіть знав кого.

— Ти не вказував йому місця проведення ритуалу? — три тисячі п'яте запитання. А на що ще сподіватись? Повний місяць над колишніми землями Валідай зійде сьогодні. Вмовити дітей вимовити потрібні слова буде нескладно. Передбачити реакцію викрадачів на те, що слова не вплинули на амулет, ще простіше.

— Не вказував! — гаркнув Кіого. — Я тільки про місяць сказав. Цей тип мене дратував, тупий зовсім. З нього шпигун, як із мене всеблага жертва. Мене навіть на поріг храму не пустять. Їм навіть перевіряти нічого не знадобиться, побачать мою пику і виженуть. Жоден ідіот не повірить, що я чистий від жіночих дотиків. Щоб ці храми віднесло до вогненних демонів разом із їхніми жертвами та хранителями.

Кіого чомусь смикав себе за волосся і з ненавистю подивився у вікно.

— Та відчепись ти зі своїми храмами, чернець недороблений! — природно заволав Ярослав. — Він точно тупий?

За вікном вечоріло. Над Зеленими Горами Дамії вже дві години, як була ніч. Мине ще трохи часу і над їхніми вершинами з'явиться місяць схожий на квасолину. Гарно, мабуть.

— Тупіше ще пошукати. Найбільше на недалекого охоронця схожий. З тих, що випущені в хазяїна стріли ловлять своїм пузом. Габарити відповідні. Думаю, він на мене випадково натрапив і, в міру своїх сил та можливостей, спробував вивідати подробиці, не виявляючи зацікавленості.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍