Читати книжки он-лайн » Любовне фентезі 🧝‍♀️💘🗡️ » Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна

Читати книгу - "Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна"

117
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 72 73 74 ... 136
Перейти на сторінку:

 – Скажи мені, коли ти став придворним чаклуном? – втомлено запитала вона, зрештою зупиняючись. Що ж, ця розмова між ними все ж відбувалася, і Йовілі не хотілося переносити її у палацові стіни. 

  – Чотири роки тому, – відповів Яр. Це її здивувало, нехай і трохи – йому знадобилося всього два роки після закінчення академії, щоб досягти цього результату; певно, ніхто інший на щось подібне не був здатний взагалі. 

 – І що ж тобі заважало спілкуватися зі мною ті два роки, поки ти не став великим цабе? Чи корона на голову почала тиснути заздалегідь? Ти жалюгідний, Яре, і виправдання твої нікчемні, – Йовіла виплюнула слова, наче отруту. В ту мить вона вже пожалкувала, що попросила його про допомогу. Краще би вона вже обійшла всі вежі замку до одної самотужки, ніж зараз би мала цю розмову. 

Певно, Яр щось прочитав на її обличчі, або ж помітив, що вона почала робити перший крок назад, бо схопив її за плече. 

 – Стій. Ми мусимо поговорити. І тоді я тобі допоможу. Богами клянуся, допоможу. Тільки давай поговоримо, Віло.

Йовіла неохоче кивнула. 

Для розмови Яр повів її якимись закапелками парку перед палацом і вивів до маленького острівка густої трави серед високих кущів. Від місця, де вони зустрілися в палаці вперше, це відрізнялося тільки наявністю покошеної, кривої лавиці. 

 – Сідай, – сказав він, вказуючи на лавку. Йовіла слухняно сіла, склавши руки на колінах. 

Вона би послухала. Послухала, як Яр намагається виправдатися за шість років мовчання, за брехню, за все. Зовсім трохи вона сподівалася, що якимось дивом його пояснення буде логічним і розумним, і вона зможе його легко пробачити, можливо, навіть співчуватиме, і вони знову стануть друзями, як і раніше. Але вона розуміла, що цього не станеться. 

Для неї не було жодної перепони, яка би завадила їй спілкуватися із єдиною близькою людиною, що у неї залишилася. Що би не трапилося, вона знайшла би спосіб, бо безвихідних ситуацій просто не існувало. Яр, вочевидь, думав зовсім інакше. 

Кілька хвилин минули у мовчанні. Йовіла сиділа, а Яр ходив туди-сюди, заклавши руки за спину. 

– Кажи вже, в мене немає стільки часу, – підігнала його Йовіла, втомлено відкидаючись на спинку лавиці. Та небезпечно захиталася, і Йовіла знову сіла рівно. 

 – Я не знаю, як почати… 

 – Ну, я тим паче. Це ти маєш мені пояснювати, де тебе носило ці шість років. 

 – Я був тут, у Сентрі. Весь цей час, – сказав він тихо. – І я хотів тобі розповісти, і навіть приходив до твоєї квартири кілька разів, але кожного разу обставини були дуже невдалі.  

 – Які ж це? – скептично запитала Йовіла. 

 – Відразу ж після останнього курсу академії я почав працювати шукачем при палаці. Це таємна робота, я не міг розповісти тобі про неї.

Йовіла дивилася на Яра невражено. 

 – Ну то і не розповідав би. Я тобі теж нічого не говорила про свою, особливо, коли були якісь важливі речі. Невже ти думаєш, що я би не зрозуміла? – запитала Йовіла, а через кілька митей додала. – Ні, ти так не думав. Це виправдання не зараховано, переходь до наступного. 

 – І тоді, ще на першому році роботи, я вийшов на одну справу, через яку вліз в неприємності на три роки. За мою голову обіцяли нічогеньку нагороду. Я не міг наразити тебе на небезпеку. Якби тоді стало відомо, що в мене є сестра – сестра без магії, яка живе сама-одна у столиці, на тобі би з’явилася просто гігантська мішень. Я не міг так ризикувати. 

Йовіла замислено мовчала. Можливо, це було те виправдання, яке могло справді спрацювати? Вона могла зрозуміти бажання не наражати її на небезпеку. 

 – Але, маю визнати, мене це все одно не спинило би. Я думав з тобою зустрітися чи хоча би у листі розповісти, що трапилося. Але це було відразу після Вістського розслідування, і попередній придворний чаклун заборонив мені щось тобі говорити. 

 – Чому? – здивувалася Йовіла, але вже через мить сама зрозуміла відповідь. 

 – Він боявся, що ти почнеш шукати і винюхувати і випадково викриєш зовсім не те, що треба. Тоді все проводилося у страшенній секретності. Роки роботи могли бути змарновані через одну необережну статтю. А ти вже, бач, створила собі певну репутацію. 

Йовіла піднялася з лавки. Це їй не подобалося. Аргументи Яра звучали логічно, але злість Йовіли не зникала. Щось у цьому все ж було. Він міг би зв’язатися з нею – якщо не під час розслідування, то після нього – а пройшло вже чотири роки! Десь він хитрив, і вона це чудово відчувала. 

 – А потім? Чому ти не прийшов і не сказав, коли тебе обрали придворним чаклуном? Загрози вже не було, як і жодної причини мовчати далі. 

 – Загроза є завжди. Ця посада – це просто магніт для заколотів, вбивць і якихось закулісних інтриг. А ще… 

Яр сам обірвав себе і дивився на Йовілу якимось дивним поглядом, який вона не змогла відразу прочитати. Та пройшло кілька митей, і до неї дійшло. 

– Ну ти й гнида, Яре. Я би ніколи – чуєш, ніколи – не стала би використовувати твоє становище для власної вигоди. Я втекла з тих самих причин, що й ти. Але, враховуючи все, в твоїх жилах батьківської крові тече все ж більше. 

1 ... 72 73 74 ... 136
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніка королівського відбору, Агата Задорожна"