Читати книгу - "Червона зона"

якраз над нами. Валера притулив двi долонi до мого вуха i прокричав:

– Суки, кажу! Навiть не бояться!

Я тричi махнув головою з максимальною амплiтудою, показуючи, що почув. З верхнiх поверхiв усiх наших викурили, на нижнiх усе видно у свiтлi прожекторiв, гелiкоптери зависли над дахами, i бляки не бояться ракет або бравують, луп-луп-луп-луп-луп, гелiкоптер завис на мiсцi, бляки не поспiшають, вони залякують, у арникiв зi сламiв нема страшнiшої зброї за коктейлi Молотова, коктейлем не докинеш до гелiкоптера в низхiдному потоцi повiтря, на гелiкоптер i дивитися важко, струменi холодного вiтру з-пiд лопатей б'ють по очах.

Гелiкоптер лупав повiтря лопатями, як килим вибивачкою, тiльки значно швидше: туф-туф-туф-туф-туф. Це був навiть приємний звук, у ньому було щось округле, звук нiби був оббитий повстю, але потiм крiзь нього почулося шипучо-свистяче: пшшш-ш-ш-пссс-сс-шхх! I дим навколо. I нема чим дихати. Я схопився вiльною рукою за горло, скрутився вузлом на землi, пробував кашляти, але не мiг вдихнути, щоб мати чим кашлянути, я вiдчув ритмiчнi судоми в животi, глибоко пiд дiафрагмою, й пекло очi, й нiчого не видно, i з iмли виникають лише ноги в чорних чоботах, бух! бух! бух! щоразу, як новий блеквотер приземлюється бiля нас, напевно, бляки спускаються по мотузцi, але в бiлому туманi її не видно, тiльки чоботи, бух! бух! i лише потiм над чоботами чорнi пластиковi пластини, що закривають гомiлки, чорнi наколiнники, знизу вгору чорнi стегна, потiм вкритий чорним панциром тулуб, i прожектори ледь просвiчують крiзь густий бiлий дим.

Я нарештi змiг вдихнути й лежачи на боцi забився в нiшу, глибоко i ще глибше, я намагався викашляти всi легенi, заповненi їдким газом, Валера корчився поруч, у мене почало розвиднюватись перед очима, i я згадав про дворик на Ярославськiй, я пригадав стебло винограду, яке помiтив, поки мене вiв сюди Улугбек, це ж за рогом, я сильно вдарив Валеру по плечу, вiн повернув обличчя й упiзнав мене через півсекунди, я махнув рукою, щоб вiн устав, ми пригнулись i побiгли, поки нас не видно в диму, ми не дихаючи пробiгли двадцять метрiв i завернули праворуч, тiльки тодi розiгнулись i вдихнули й одразу закашлялись. Бiлий дим i ось це чорне голе стебло винограду, облущенi довгi смуги старої кори, листя вже немає, що там казати про плоди, нам в арку перед цим товстим стеблом, а там двори, бляки не пiдуть усередину. Ми забiгли в чорну арку, вона була глибока i в кінці були замкнені ворота.

Ворота стояли чорнi, клiтка з фарбованих, квадратних у перерiзi прутiв завгрубшки на два пальцi, й ворота доходили вгорi пiд стелю арки, не лишаючи шпарини. Я навалився на них усiєю вагою, вони не пiддались, Валера глянув на мене, я крикнув:

– У наступну!

За товстим стеблом, я пам'ятав, є ще одна арка, може, в нiй ворота будуть вiдчиненi, тут так темно, але ми тут у пастцi, з арки видно електричне бiле свiтло, напевно, прожектори є й на гелiкоптерах. Ми зробили кiлька крокiв до виходу, i тут в арцi з'явився силует чорного жука, я сахнувся назад, усередину й забився в кут бiля ворiт, тут так приємно-темно, i туман, вiн мене приховає, i пiд аркою сухо, сюди не долiтають опади. Головою жука була протигазова пластикова маска, з чорними носовухомацаками та прозорими булькатими очима. Черевогруди жука вкривала чорна пластикова луска, з шолома стирчали три-чотири антени-вусика для радiокомунiкацiї з iншими чорнопластиковими жуками.

– Ти! – сказав жук, показуючи в моєму напрямку.

Я? Я скрутився й заховався!

– Ти! – повторив жук у туманi, звук лунав з-пiд протигазової маски через зовнiшнiй динамiк.

Я? Нi! Я втиснувся ще глибше в стiну, я вiдчував сухий запах старого вапна на цеглi, якою викладено арку, й сухий запах облущеної фарби з залiзних прутiв чорної клiтки ворiт, я не хотiв, щоб жук до мене наближався.

Жук заговорив з iншим жуком по радiо, не вимкнувши зовнiшнiй динамiк:

– Так! Це вiн. Як? Цюцюра? Позитивно.

Дим став рiдшим, я лежав тихенько й не кашляв, i тепер я згадав про Валеру, який лежав там, вiн лишився бiля виходу з арки, його вдарило щось iскристе, коли жук перегородив нам дорогу, Валера бiг перший, я за його спиною, я чув розряд, трiск, я втiк у дим. Тепер я бачив крiзь бiлий туман в електричному свiтлi чорну масу на землi, Валеру, вiн напiвлежав, спершись плечима на стiну арки, Валера тримався обома руками в районi сонячного сплетiння, i я не бачив у пiвтемрявi й диму, чи розплющенi його очi.

– Цюцюра. Позитивно, – сказав чорний жук, i вусики-антени затремтiли, коли вiн кивнув головогрудьми.

Так, так, i я вiдчув хвилю полегшення, жук показував на Валеру, не на мене. Так, так, це ж Валеру показувала вiльна преса на всiх акцiях, це ж Валера, не я, постiйно говорив на камери. Я повільно скрутився i пiдiбгав кiнцiвки, щоб стати непомiтнiшим у закутi пiд воротами, щось дзенькнуло внизу, я завмер, але жук не почув, вiн не повернув головогруди, жоден вусик не ворухнувся в мiй бiк, я опустив очi, я досi стискав у руцi червону пожежну сокиру з довгим металевим рукiв'ям. Я вирiшив не класти її, щоб метал не дзенькнув об землю.

– На мiсцi? – перепитав жук у глибину шолома. – Позитивно. З присудом? – вiн вислухав вiдповiдь. – Так, поруч нiкого. Час є. Позитивно.

Так, поруч нiкого, подумав я. Все правильно, я нiхто, лише тiнь у кутку, я завмер i м'язами живота перекочував судоми всерединi себе, щоб знову не закашлятись. Так, нiкого.

Ноги жука протупали до Валери, що напiвлежав, спершись плечима об стiну, Валера навiть зараз виглядав велетнем, навiть поруч iз жуком у його пластиковiй бронi, але Валера не рухався.

– За звинуваченням у тероризмi… пiдбурення до непокори… як ворога свободи… пiдприємництва… надзвичайний стан… – бурмотить жук.

Жук став спиною до мене, вiн мене не помiтив i вже не помiтить, якщо я сидiтиму тихенько, як те мишеня, яке я бачив колись пiд хлiбним кiоском у сухому листi, якщо я не ворушитимусь, як те мишеня, i тут я зрозумiв, що жук збирається зробити. Вiн же зачитує Валерi вирок.

Зi спини жука також прикриває чорна луска, але видно смужку людської рожевої шкiри на шиї. В електро-бiлому свiтлi, що падає в арку вiд прожектора ззовнi, шкiра здавалася нiжною, мов у дитини. Мабуть, вiн зовсiм молодий. Я стиснув обома руками довге металеве рукiв'я сокири, вiдчув, як напружилися м'язи