Читати книгу - "Рембо"

допомагали хворим і слабким. Рембо допомагав хворому на малярію. Вони спробували бігти, але це більше нагадувало похоронну процесію — такими виснаженими вони були.

Зрештою вони дісталися до вертольота. Але тут зі зруйнованого барака пролунав постріл. Це стріляв поранений охоронець. Одна з куль влучила в полоненого.

Бенкс, розлютившись, підняв із землі АК-47 й розрядив у солдата весь магазин.

Рембо подивився на Бенкса та подумав, що і для цієї людини кошмари ніколи не скінчаться.

Та й для інших полонених теж.

Ця проклята війна не дасть нікому з них спокою до самої смерті.

Полонені залізли у вертоліт та збилися в купу. Рембо взяв хворого на руки й заніс його у вертоліт, потім швидко закріпив М-60 і сів за панель керування.

Лопасті почали обертатися, але крізь шум мотора Рембо почув ще один ледь уловимий звук. Він озирнувся й усе зрозумів. На його очах бриніли сльози. Це плакали звільнені полонені.

Значить він був правий: для цих людей війна ніколи не скінчиться.

Вертоліт піднявся, і серце Рембо похолодніло. Спереду він побачив силует величезного радянського вертольота МІ-24. Навіть на такій великій відстані важко було не розгледіти цей дивовижний гібрид вертольота й літака.

Ледь Рембо підняв вертоліт над деревами, як МІ-24 почав розвертатися з наміром атакувати. Але цього разу Рембо відвів машину вправо, і вогонь з вертольота супротивника влучив у дерева зліва.

Бенкс підібрався до кулемета й відкрив вогонь у відповідь.

Рембо повів вертоліт униз.

МІ-24 розвернувся та зробив це досить швидко. Тепер він скорочував дистанцію.

Рембо дивився на дерева, яких уже торкався вертоліт. Полонені хапалися за борти, коли вертоліт різко нахилявся вправо або вліво.

Дві ракети одна за іншою пройшли зовсім близько й вибухнули в джунглях.

МІ-24 наближався із загрозливою швидкістю. Рембо побачив зиґзаґоподібний просвіт у деревах і пірнув до ріки. Дерева по обидва боки ріки утворили щось подібне до каньйона. Ширина його не дозволяла МІ-24 опуститися.

Спереду гілки дерев нахилилися та сплелися так міцно, що утворили суцільний зелений тунель. Довелося опустити вертоліт ще нижче, щоб влетіти в нього.

МІ-24 випустив ще дві ракети. Одна влучила в берег, а інша вибухнула просто в ріці, так близько, що бризки долетіли до них.

А ріка продовжувала звиватися, наче змія, і Рембо за допомогою якогось шостого чуття вів над водою вертоліт й уникав вогню МІ-24, пролітаючи крізь зелені лісові тунелі.

Ліворуч ліс опромінився вогнем вибуху. Вертоліт підкинуло потужною вибуховою хвилею. Осколки потрапили всередину, і в усі боки полетіли шматки металу та пластику. Один із них поранив Рембо в плече, інший — у спину. Біль у плечі був сильним, і Рембо вирішив, що має перелом. Позаду скрикнув хтось із полонених, мабуть, його теж поранило.

Вертоліт хитнуло. Він утратив швидкість.

«Нам кінець, — подумав Рембо. — Ще один такий вибух поруч і…»

МІ-24 був тепер так близько, що міг дуже легко влучити в них. Ще десять секунд, а може, навіть п’ять — і тоді…

Рембо зменшив швидкість, повів вертоліт вправо, потім уліво, немов він тепер був некерованим, і пірнув у черговий тунель із дерев.

Долетівши до середини, завис.

Бенксе! Подивися, чи нема позаду вогнемета!

Ти хочеш, щоб я стріляв із вогнемета в цю махину?

Та ні. Ти повинен вистрілити в бік лісу.

Вогнемет зробив залп по густих кущах і деревах. Вони зайнялися, повалив дим.

Рембо намагався уявити хід думок радянського пілота. Вертоліт пішов у тунель, але не з’явився з іншого боку. Напевно, він отримав серйозні пошкодження й упав. Пілот почекає кілька секунд, і, якщо вертоліт не з’явиться з іншого боку тунелю, то полетить перевіряти вхід у тунель. Пілот зрештою дійде висновку, що вертоліт десь упав. Тоді він підніметься та знищить ракетами весь цей зелений тунель.

Сім, — промовив Рембо. Він повільно вів вертоліт до виходу. — Шість, — він повернувся та крикнув назад:

Тримайтеся міцніше!

П’ять.

Він збільшив оберти двигуна.

Чотири.

Витер з обличчя кров і піт.

Три.

Великий палець був готовий натиснути на кнопку вогню «дракона».

Два.

Один.

Набравши повні оберти, Рембо різко кинув вертоліт уперед. Шлунок утиснувся в хребет, потім поїхав кудись униз, тому що на виході з тунелю машина пішла вертикально вгору та… опинилася так близько від МІ-24, що Рембо встиг помітити вираз повного здивування на обличчі радянського пілота.

Рембо відкрив вогонь із «дракона».

Стовп вогню. Гуркіт. Вибух. Вогненна куля розлетілася на тисячі осколків.

РОЗДІЛ 20

Самотній вовк викликає «Вовче лігвище». Як мене чуєте? Прийом.

Мердок завмер, почувши хриплий голос.

Голос Рембо.

Відповісти йому, — розпорядився Мердок.

«Самотній вовк», вас чуємо. Прийом.

Підготуйтеся до аварійної посадки, — у голосі лунали смертельна втома й біль. — Прибуваю… — Пауза. Важкий подих. — Прибуваю з американськими військовополоненими. Прийом.

Усі, хто стояв неподалік від приймача, очікувально подивилися на Мердока. Той мовчав.

Скажіть, що будемо готові до аварійної посадки. Гарна робота. Зустрічна група вже вирушила.

Хтось радісно скрикнув. Збудження перекинулося на інших. Усі присутні раптом зашуміли, почали поплескувати один одного по плечах. Одні кинулися за вогнегасниками й носилками, інші — за медикаментами та пінозмішувачами для аварійної посадки.

Залишилися тільки зв’язківець, Еріксон і Дойл.

Ну, що ж, чорт забирай, він добре попрацював і заслужив на ескорт.

Я не проти, — сказав Еріксон. — Тільки все одно доведеться почекати, поки ми не дізнаємося, у якому він секторі. — Еріксон дивився на екран радара. — Ну от, тепер видно. — Я його бачу. — Він насупився. — Щось уже дуже повільно рухається. Я б на його місці рвав відтіля якнайшвидше. Щось сталося…

РОЗДІЛ 21

Так, «Зоряні війни», — говорив Рембо, щоб не відчувати болю. — Коли ви повернетеся в Штати, я вам точно кажу, будете переглядати цей фільм кілька разів.

Полонені зібралися навколо Рембо та слухали його, як заворожені.

Його нудило, але він продовжував говорити:

Там є хлопець — Дарт Вейдер. У чорному шоломі й у накидці. У нього меч… тільки не такий меч, а… Ось дивіться — ріка Меконг.

Полонені забули про «Зоряні війни». Тепер вони дивилися на ріку.

А за нею? — запитав Бенкс.

Таїланд.

А далі?

А далі — дім.

Усі ці роки, — промовив Хтось, — лише думки про дім не дали мені збожеволіти. Я згадував усе до найменших подробиць.

А я згадував піцу.

А я сосиски.

А я пиво й «Доджерс»[4].

Моєму синові буде вже шістнадцять. Він тепер зможе водити машину.

Цікаво, чи чекає мене дружина?

Ну, як там тепер, га?

Так, розкажи, як там?

Рембо