Читати книгу - "Королева пустелі"

світла. Господарями званого обіду виявилися п’ятеро малих дітлахів з розмальованими обличчями, одягнені у вишиті золотом ряси. Разом із ними вона розташувалася на килимах у літньому будинку. У Ґертруди склалося враження, ніби ця «сцена змальована з перської книги з картинками». Слуги та євнухи принесли тарілки з фруктами, чаєм та кавою, а хлопчики провели Ґертруду садом, називаючи їй кожне дерево та квітку. Крім дітей, на обіді були й дорослі, і згодом серед них Ґертруда побачила Саїда. Вона сіла біля нього й заговорила без вступної ввічливості. Мандрівниця нервово сповістила про своє невідкладне бажання залишити Хаїль. Однак коли Саїд відповів, що «проблема входу й виходу не в нашій з вами компетенції», Ґертруда зірвалася. «Я розмовляла з ним дуже різко, а тоді раптово перервала бесіду, піднялася й пішла... чесно кажучи, мені це все вже набридло», — написала Ґертруда у своєму другому щоденнику.

За годину вона сиділа в одній з їдалень, яку використовувала як спальню, коли раптом з’явився служник і покликав її до зали для прийомів. Цього разу вона не утрудняла себе тим, щоб поправити одяг чи причесатися. У дверях стояв Саїд, як завжди незворушний, і тримав у руці сумку. Він сказав, що Ґертруда має повноцінний дозвіл їхати куди завгодно й коли завгодно. Здивована почутим, вона взяла в нього сумку й побачила, що та набита золотом. «Чому вони раптом мене відпускають і чому не відпускали перед цим, я ніяк не зрозумію, — написала Ґертруда. — Так чи інакше, я вільна, і моє серце заспокоїлося».

Вона так ніколи й не довідається причини несподіваної свободи і завжди про це думатиме. Знову й знову прокручуючи це у своїй голові, Ґертруда відшуковуватиме все нові ідеї: де за неї вступилися дядечки Алі й зазнали невдачі, де Ібрагім брехав і де Фатіма відмовлялася повертати гроші; чи ж, може, за неї вступилась якась благородніша особа? Безперечно, були способи, завдяки яким навіть жінки з гарему могли впливати на накази й рішення свого чоловіка. Невже це Муді, фактично королева Хаїля, відчинила дверцята клітки й подарувала їй свободу, якої в самої ніколи не було?

Будь-хто на місці Ґертруди якомога швидше зібрав би речі й полишив місто, поки нічого не змінилося, та ще й постарався б устигнути вшитися до схід сонця. Це було так типово для Ґертруди: стільки разів вимагати залишити місто, а тепер просити дозволу залишитися ще на один день, випробовуючи вдачу. Вона зібралася провести вісім годин, заглядаючи в кожен куточок Хаїля й роблячи багато знімків. Можна уявити, як вісник прийшов передавати її прохання Ібрагіму, який тоді сидів наодинці з Фатімою чи пив каву зі слугами — вони б усі аж скрикнули від здивування, а тоді б розреготалися через нахабність такого прохання. Однак схоже, що в місто Хаїль увірвався добрий настрій. Ґертруда красувалася на сонці з непокритим паранджею обличчям, незважаючи на несхвалення кліриків; і куди вона не забрідала б, усюди привертала до себе привітну цікавість довколишніх. «Кожен був усміхненим та люб’язним... усі люди тіснилися, щоб подивитися на мене; схоже, моя поведінка не викликала в них нічого іншого, крім доброзичливості».

Вона обійшла вежі палацу, увінчані масивними укріпленнями, пройшла через ворота Медини, які охороняли раби; заглядала у придворні кухні, вилазила на дахи, а тоді спускалася на землю й фотографувала фортифікаційні споруди. Коли Ґертруда повернулася до своєї кімнати, на неї чекало повідомлення від Туркіє, яка запрошувала випити чаю:«Я прийняла запрошення і змогла ніжно з нею попрощатись. Гадаю, ми з нею більше ніколи в житті не побачимося, хіба що у спогадах. Ось таким апофеозом після 77 днів ув’язнення закінчився мій незвичайний візит до Хаїля!».

Наступного дня, 7 березня, Ґертруда прокинулася ще до сходу сонця; збираючи речі, вона зі здивуванням дізналася про візит ще одного гостя. Це був придворний слуга, чоловік зі зловісним виразом обличчя, пофарбованою хною бородою та підведеними чорним очима. Він прийшов сказати, щоб Ґертруда їхала з Хаїля західною дорогою, начебто так буде безпечніше. Вона знала, що доведеться прислухатися до його поради, оскільки за нею спостерігатимуть, та одразу ж запідозрила якийсь негаразд. «Я думаю, вони хотіли послати мене до еміра, а оскільки були впевнені, що він перебуває на західній дорозі, то й віддали такий наказ». Однак інтрига провалилась, і коли Ґертруда дісталася того місця, де мав бути емір, його вже там і слід прочах — емір успішно попрямував на схід. Не встигла Ґертруда обтрусити хаїльський пісок, як на другий день подорожі до її наметів прибули Рашидські вісники й повідомили, що емір чекає на неї. Вони розповіли, що йому вдалося захопити Джоф і викурити звідти плем’я Рувалла, приховуючи деякі деталі про саме захоплення. Вісники поїхали, і Ґертруда знову вирушила в дорогу. Чітко дотримуючись свого маршруту, вона долала по дев’ять-десять годин на добу, повернувши на північний захід до Багдада через Хаянію та Нахаф: «Ця нескінченна монотонність [подорожі] так виснажує, що коли я ввечері заходжу до свого намету, то відчуваю, як від утоми поморочиться в голові... На мені почала позначатися сувора ціна за переїзд; у будь-якому разі я буду рада знову повернутися до цивілізації».

Ґертруда здивувалася, почувши зовсім іншу версію «захоплення» міста Джоф, яку розповів її новий рафік, що прийшов прямо з команди еміра. Цей безневинний чоловік, не знаючи офіційної версії захоплення, яку повідали Ґертруді вісники, розповів про те, що Рашиди навіть не доїхали до самого міста; вони були витіснені Руваллами й змушені повертатися назад, навіть не побачивши Джофа. Дорогою Ґертруда все думала про ці дві історії; та брехня переконала її в тому, що Рашиди «наближалися до свого кінця».

«В їхньому роді живим не залишається жоден дорослий чоловік — еміру лише 16 чи 17 років, решта хлопчиків — ще зовсім малюки — настільки вбивча їхня родинна конкуренція... Їхня історія — це одна довга оповідка про зраду та вбивство. Мушу визнати, що майбутнє залежить від Ібн Сауда. Він грізний суперник... Думаю, його перевагою є вплив, і якщо він об’єднається з Ібн Шаланом [з племені Рувалла Аназех], Ібн Рашид опиниться між двома вогнями... Вирішено! У своїй наступній подорожі Аравією я рушу до нього!».

Подорожуючи далі, Ґертруда зрозуміла, що не зможе поїхати на південь від Хаїля, щоб зібрати інформацію в місті Ер-Ріяд, теперішній столиці Саудівської Аравії. Хоч як сильно це й засмучувало, однак Ґертруда розуміла, що такий маршрут буде непрохідним для мандрівника, що йде прямо від Рашидів. Виснажена тілом і душею, вона не знала,