Читати книгу - "Маятник Фуко"

144
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 73 74 75 ... 197
Перейти на сторінку:
Ґарамон відступиться — тоді як усі вдома, у селі, на роботі знають, що він представив рукопис одному із значних міланських видавців — Де Ґубернатіс почне подумки прикидати: він міг би зняти гроші з книжки, взяти позичку, продати кілька облігацій, велич того вартує. Він несміливо пропонує взяти участь у витратах. Ґарамон напустить на себе засмучений вигляд: «хоч це не в правилах „Мануціо“, але хай буде по-вашому, ви мене переконали, адже Пруст і Джойс теж були змушені зігнутися перед невблаганною необхідністю, кошти становлять стільки й стільки, ми поки що надрукуємо дві тисячі примірників, але контракт буде максимум на десять тисяч. Врахуйте, що двісті примірників належаться вам як автору, щоб ви могли надіслати кому забажаєте, двісті треба надіслати на рецензію, адже ми хочемо підняти навколо цієї книги такий шум, як навколо Анжелітси Ґолонів, а тисяча шістсот піде у продаж. Із цього накладу, як ви, певно, зрозуміли, вам нічого не належатиметься, але якщо книга піде, ми надрукуємо ще одну партію і ви одержите дванадцять відсотків».

Пізніше я побачив один контракт, на кшталт того, який у повному поетичному очманінні, навіть не читаючи, підпише Де Ґубернатіс, а тим часом адміністратор скаржитиметься, що пан Ґарамон надто занизив затрати. Десять сторінок застережень дрібним шрифтом: авторське право на переклади, права на театральні та радіо- і кіносценарії, права на видання абеткою Брайля для сліпих, продаж скороченого варіанта для Reader’s Digest, гарантії в разі подання до суду за знеславлення, право автора затверджувати поправки, які внесла редакція, компетентність Міланського суду в спірних питаннях… Загубленим у мріях про славу поглядом виснажений АВК навряд чи дійде до несприятливих пунктів: там йдеться, що десять тисяч — це максимальний наклад, але про мінімальний — ні слова, що сума, яку треба внести, не залежить від накладу, про який говорилося лише на словах, а насамперед, що через рік видавець має право позбутися непроданих примірників, хіба що автор захоче викупити їх за половину ціни. Підпис.

Реклама буде розкішною. Повідомлення для преси на десяти сторінках із життєписом та критичною статтею. Жодного сорому, адже в редакціях газет воно й так відразу піде до смітника. Фактичний наклад — тисяча примірників в аркушах, із яких оправлено триста п’ятдесят. Двісті — для автора, п’ятдесят — для менших або асоційованих книгарень, п’ятдесят — для провінційних часописів, із тридцять про всяк випадок надсилається до газет, може, їм не вистачатиме пари рядків, щоб заповнити рубрику про нові книги. Пізніше ці примірники надішлють у дар шпиталям або в’язницям — і стає зрозуміло, чому в перших не виліковуються, а в других не виправляються.

Влітку надійде час на премію Петруцеліс делла Ґаттіна, творіння Ґарамона. Всього затрат: дводенне проживання та харчування для жюрі і яскраво-червона Ніке Самофракійська. Вітальні телеграми від авторів «Мануціо».

Врешті-решт, через півтора року, наступить момент істини. Ґарамон напише йому: Друже мій, як я й передбачав, ви випередили час на п’ятдесят років. Рецензій, як ви бачили, море, премії та схвалення критики, ça va sans dire[114]. Але продано дуже мало примірників, читачі не готові. Ми змушені опорожнити склад, згідно з контрактом (який додається). Або на макулатуру, або ви викупите їх за половину ціни, згідно з вашим правом.

Де Ґубернатіс божеволіє від горя, родичі його потішають, люди тебе не розуміють, звичайно, якби ти був серед тих, хто надсилає кому слід конверти, рецензія на твою книгу була б навіть у «Корр’єре делла сера», всі вони одна мафія, це треба якось пережити. З авторських примірників залишилося лише п’ять, а скільки ще важливих осіб треба духовно збагатити, ти не можеш дозволити, щоб твій шедевр здали на макулатуру і зробили з нього туалетний папір, подивимося, скільки можна зібрати, на це не шкода грошей, адже живемо один раз, скажімо, ми можемо придбати п’ятсот примірників, а щодо решти — sic transit gloria mundi[115].

У видавництві залишилося 650 примірників в аркушах, пан Ґарамон дає оправити 500 і відсилає їх в обмін на чек. Підсумок: автор щедро покрив вартість видання 2000 примірників, «Мануціо» надрукувало 1000 і оправило 850, з яких за 500 примірників було заплачено вдруге. Близько п’ятдесяти авторів за рік — і «Мануціо» завжди у сильному активі.

І без жодних докорів сумління — адже воно роздає щастя.

40

Боягузи вмирають багато разів перед самою смертю.

(Шекспір, Юлій Цезар, 11,2)

Я завжди помічав той контраст між відданістю, з якою Бельбо працював над респектабельними авторами видавництва «Ґарамон», намагаючись зробити з них книги, якими він міг би пишатися, і піратським духом, з яким він не лише допомагав обкрутити нещасних клієнтів «Мануціо», а й відсилав на вулицю Ґвальді тих, кого вважав непридатними для видавництва «Ґарамон» — що він на моїх очах намагався зробити з полковником Арденті.

Працюючи з ним, я часто запитував себе, чому він погоджувався на таке становище. Гадаю, не задля грошей. Він був достатньо добрим фахівцем, аби знайти набагато вище оплачувану роботу.

Довгий час мені здавалося, що він робив це задля можливости так провадити свої студії над людською глупотою з ідеального спостережного пункту. Його захоплювало те, що він називав дурістю, неприступним паралогізмом, підступною маячнею під машкарою бездоганної доказовости, — він весь час це повторював. Але то теж була машкара. То Діоталлеві займався цим заради забави, можливо, сподіваючися, що в якійсь із книг «Мануціо» одного дня йому явиться небачена комбінація Тори. Заради забави, задля чистої потіхи, задля жарту, цікавости в гру увійшов і я, особливо після того, як Ґарамон запустив Проект «Гермес».

Для Бельбо все було по-іншому. Мені це стало ясно лише після того, як я понишпорив у його файлах.

FILENAME: Помста, жахлива помста

Вона приходить просто так. Навіть якщо в офісі є люди, вона хапає мене за комір піджака, наближає своє лице й цілує мене. Анна, яка цілуючи стає навшпиньки. Вона цілує мене немов грає у фліппер. Вона знає, що ставить мене у незручне становище. Але все одно виставляє мене на глум.

Вона ніколи не обманює.

— Я кохаю тебе.

— Ми побачимося в неділю?

— Ні, я домовилася на суботу й неділю з одним приятелем…

— Ти, певно, хочеш сказати, з одною приятелькою.

— Ні, з приятелем, ти його знаєш, це той самий, який був зі мною в барі минулого тижня. Я пообіцяла, ти ж не хочеш, щоб я забрала своє слово назад?

— Можеш не забирати свого слова назад, але не приходь, щоб робити

1 ... 73 74 75 ... 197
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маятник Фуко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маятник Фуко"