Читати книгу - "Жорстоке небо"

— Буду вдячна, якщо роздобудеш номер пілота.

— О’кей… — чоловік почувався сконфуженим, не розуміючи, з якого дива українка вчепилася в дані погодного звіту. Ніби-то інформація про суцільну хмарність за десять миль на захід від аеропорту могла врятувати «ААРОН 44» від зіткнення. — Хочеш, щоб я дістав його просто зараз?

Діана зиркнула на годинник, завагалась, згадала батька і прикусила губу.

«Ай, яка, у біса, різниця?»

— Так, будь ласка, — і чхала вона на День святого Валентина.

33

15 лютого 2013, 00:15 (UTC +1) Готель «The Westin Paris», Париж

А319, що надіслав PIREP із відстані десяти миль від аеропорту Париж-Північ, належав компанії «British Airways» і ввечері 13 лютого здійснював регулярний рейс BA 327 з Парижа до Лондона. Пілота звали Джеррі Марк Маклюр, на цей час він знаходився в Лондоні — це все, що о такій годині зміг роздобути Марсель Лакруа.

Крутячи в руках папірець з іменем та номером телефону британського пілота, Діана неспокійно позирала на годинник. Набратись нахабства і зателефонувати чи залишити на завтра? Час у Великій Британії відставав на годину від французького, тобто до півночі у Лондоні лишалось сорок п’ять хвилин, та все ж година була пізньою. Жінка зісковзнула з широкого ліжка і сіла на присадкувате крісло, поставивши ступні на журнальний столик, що наполовину закривав вихід на балкон. Увімкнула настільну лампу на вишуканій сріблястій ніжці. Поруч із лампою стояла прозора скляна ваза незвично квадратної форми з двома букетами білих квітів, лівіше — кнопковий телефонний апарат. Діана підтягнула його до себе, обхопивши білий корпус голими ступнями. Сонливість відступила, більше того, Діана розуміла, що не засне, намагаючись самостійно знайти відповіді на запитання, що черв’яками копошились у голові, а тому вирішила зателефонувати.

Не знаючи, скільки грошей залишилось на рахунку, а також здогадуючись, що номер, який починається на +33, насторожить британського пілота менше, ніж номер з цифрами +38 на початку, жінка відклала мобілку з українською sim-картою і зняла трубку стаціонарного готельного телефону. Прикусивши губу, швидко набрала номер.

Пілот рейсу 327 відповів після третього гудка.

— Алло.

Діана напружилась після першого ж слова, бо Джеррі Марк Маклюр говорив із типовим аристократично-бундючним британським акцентом: просте «алло» прозвучало протяжно й пафосно — як «халлоу». Українка відпустила губу, сильніше притиснула трубку до вуха (з британською англійською в неї зі школи були проблеми) і заговорила, старанно вимовляючи слова:

— Сер Маклюр?

— Так.

— Добрий вечір! Моє ім’я Діана Столяр, я працюю над розслідуванням авіакатастрофи рейсу 1419 компанії «Франс Континенталь», що відбулася вчора вночі. Якщо ви не проти, я хотіла б поставити вам кілька запитань.

Діана очікувала, що британець здивується, замість вислухати, почне розпитувати, який стосунок має до авіакатастрофи, проте помилилася. Джеррі Маклюр, нічого не уточнюючи, незворушно проказав:

— І вам доброго вечора, Діано. Чим можу допомогти?

— За кілька хвилин до катастрофи ви пролітали неподалік аеропорту Париж-Північ і радирували на найближчу наземну станцію погодний звіт.

— Усе правильно, — погодився пілот і, не припиняючи незносно «акати», пояснив. — Приблизно о пів на десяту за французьким часом я залишив аеропорт ім. Шарля де Голля і набирав висоту, намагаючись якнайшвидше вирватися з бурану. Була значна турбулентність.

Він говорив стисло і вичерпно, як політик, що зачитує написану іміджмейкерами доповідь, що виказувало напрочуд високий рівень інтелекту; Діана взялася кусати губу, поперемінно то верхню, то нижню, міркуючи про те, що за кілька секунд може капітально осоромитися. Зітхнувши, вона вирішила викласти все на чистоту.

— Пане Маклюр…

— Можна просто Джеррі.

— О’кей… гаразд… Джеррі, скажу вам щиро, я не пілот. Мене відрядили з АНТК ім. Аронова, компанії-виробника авіалайнера, який розбився, і я… я… — жінка передумала, вирішивши, що казати геть усю правду необов’язково, і збрехала, — …я маю досвід лише в конструюванні літаків, а тому, будь ласка, не дивуйтесь, якщо моє запитання видасться вам, ну, не зовсім розумним. — Джеррі Маклюр мовчав, і Діана продовжила: — Мене цікавить PIREP, який ви надіслали за чверть години до катастрофи. У блоці параметрів, що описують хмарність, вказано CLR — clear, і я хотіла б уточнити, що це означає?

— Це означає, що на момент відправлення погодного звіту мій літак знаходився у ділянці чистого неба, — без вагань розтлумачив пілот. — Нас продовжувало немилосердно трясти, але хмар не було.

— Саме це здивувало мене. Метеорологи із наземної станції аеропорту Париж-Північ через десять хвилин після надходження вашого звіту, о 22:00, розсилають METAR, у якому зазначено, що горизонтальна видимість на рівні землі не вища ніж триста метрів; пілоти двох інших рейсів, маршрути яких пролягають неподалік, рапортують про суцільну хмарність, що сягає висоти щонайменше чотирнадцяти тисяч футів, а ви… — Діана затнулась, подумавши, що наступні слова прозвучать образливо для співрозмовника. Виходило, наче вона звинувачувала Джеррі Маклюра в брехні. Жінка швидко переформатувала речення і проказала якомога м’якше: — Ви впевнені, що над чи під вашим літаком не було хмар?

— Хмар не було, — відчеканив британець.

Джеррі Маклюр відповів переконливо, Діана відчувала, що ставить безглузде запитання, але не озвучити його не могла:

— Звідки ви знали?

— Що? — не зрозумів пілот.

Діана повагалась, але вирішила йти до кінця:

— Поясніть, будь ласка, яким чином, перебуваючи в темряві, ви визначили, що над літаком не було хмар.

Голос у трубці змінився, жінці здалося, що британець посміхається, відповідаючи їй:

— Літак залишив зону суцільної хмарності за п’ять хвилин до того, як через жахливу турбулентність я змушений був надіслати PIREP, причому лайнер не піднявся над хмарним покривом — ні, хмари просто закінчились. Вряди-годи трапляється, що в безхмарному небі літак теліпає сильніше, ніж у хмарах. І я абсолютно впевнений, що над моїм літаком не було хмар, бо бачив зорі, Діано.

— А під вами? Внизу літака? — випалила вона.

З того як захурчали приголосні, жінка втямила, що Джеррі справді посміхається:

— Під літаком також не було хмар, бо я бачив вогні поселень і вервечки ліхтарів, що освітлюють шосе.

«Дурепа! — вилаяла себе Діана. — Як я могла не здогадатися? Вогні на землі та зорі в небі!»

— О, пробачте… Тепер мені зрозуміло.

— Радий, що зміг допомогти, — голос знову став по-британському стриманим.

— Стривайте, — сказала Діана. — Ще одне запитання, й обіцяю залишити вас у спокої. Вам не здається дивним, що в той час коли всю