Читати книгу - "Інферно"

недовіри, але вона пішла й розчинила майстерно прихований буфет, у якому було три предмети: кран для регулювання води в купелі, перемикач світла для вмикання й вимикання лампи над купелею і... рейка з лляними рушниками.

Сієнна з подивом поглянула на Ленґдона, але йому довелося об’їздити достатньо церков у всьому світі, щоби знати напевне, що неподалік купелей майже завжди про всяк випадок лежали пелюшки й рушники, бо непередбачуваність дитячих сечових міхурів та кишковиків становила постійну загрозу для обряду хрещення.

— Чудово, — сказав він, побачивши рушники. — Потримай маску, добре? — Обережно передавши маску Сієнні в руки, Ленґдон заходився працювати.

Спершу він поклав восьмикутну ляду назад на купіль — і схожий на вівтар столик набув того самого вигляду, який мав до їхнього приходу. Потім професор узяв із шафки кілька рушників і розклав їх на дерев’яній поверхні, мов скатертину. Насамкінець він клацнув вимикачем — і лампочка над купелею ожила, яскраво освітивши все довкола купелі й рушники, розстелені на ній.

Сієнна обережно поклала маску на купіль, а Ленґдон узяв іще рушників, якими огорнув руки, й дістав маску з пакета, намагаючись не торкатися її голими пальцями. За кілька секунд маска Данте вже лежала, витягнута з пакета й оголена, на купелі горілиць, схожа під яскравим світлом на голову приспаного пацієнта, який потрапив на операційний стіл.

У яскравому світлі зморшкувата й горбкувата поверхня маски здалася ще моторошнішою, бо зморшки й складки старечого обличчя рельєфно підкреслювалися безбарвним гіпсом. Не марнуючи часу, Ленґдон скористався імпровізованими рукавичками, зробленими з рушників, щоб перевернути маску й покласти її долілиць.

Зворотний бік маски мав значно «молодший» вигляд порівняно з лицевим — був чистим і білим, а не жовтим і тьмяним.

Сієнна здивовано схилила голову набік.

— А тобі не здається, що цей бік не такий старий, як лицевий?

І справді, різниця у забарвленні була навіть помітнішою, аніж Ленґдону здалося спочатку, хоча обидва боки мали, безперечно, один вік.

— Нерівномірне старіння, — пояснив він. — Зворотний бік маски захищений експонатною шафкою, тому не зазнав ефекту старіння, спричиненого сонячним світлом. — Ленґдон подумки відзначив, що треба подвоїти коефіцієнт захисту скла від дії сонячного опромінення.

— Стривай, — сказала Сієнна, нахиляючись нижче над маскою. — Дивись! Там, на лобі! Мабуть, саме оце ви з Іґнаціо й помітили!

Ленґдон швидко ковзнув поглядом гладенькою білою поверхнею до точки трохи іншого кольору, яку він помітив раніше крізь пластиковий пакет, — то був рядок якихось позначок, що тягнувся горизонтально з внутрішнього боку по лобу Данте. Однак тепер, у яскравому світлі лампи, Ленґдон побачив, що то була не природна вада кольору... то були позначки, зроблені людською рукою.

— То... напис, — прошепотіла Сієнна, і.слова її застрягли в горлі. — Але ж...

Ленґдон придивився до напису на гіпсі. То був одинарний рядок літер, написаних від руки вигадливим письмом світло-жовтими чорнилами.

— Оце і все, що тут написано? — спитала Сієнна майже сердитим голосом.

Та Ленґдон її майже не чув. «Хто це написав? Хтось у Дантову добу? Навряд чи». Якби це було так, то якийсь історик уже давно виявив би цей напис під час регулярного очищення чи реставрації, і цей напис став би частиною легенди, що оповивала маску. Та Ленґдон ніколи й нічого про цей напис не чув.

У його уяві швидко постала більш імовірна відповідь.

Бертран Цобріст.

Цобріст був власником маски, тому мав змогу легко затребувати приватний доступ до неї в будь-який час. Він міг написати той текст порівняно недавно, а потім повернути маску до антикварної експонатної шафки так, що цього ніхто й не помітив. «Власник маски, — сказала їм Марта, — ніколи не дозволяв персоналу відчиняти шафу без його присутності».

І Ленґдон швидко пояснив свою гіпотезу.

Сієнна, здавалося, погодилася з його логікою, але її турбувала подальша перспектива.

Це не має сенсу, — знервовано сказала вона. — Якщо припустити, що Цобріст щось потайки написав на зворотному боці посмертної маски Данте, а потім не полінився створити отой міні-проектор, щоби вказати на цю маску... то чому ж він не написав на ній що-небудь змістовніше?

Я хочу сказати, що це безглуздя! Ми з тобою шукали цю маску цілісінький день — і оце все, що спромоглися знайти?

Ленґдон зосередив увагу на тексті, що виднівся на зворотному боці маски. Написане від руки послання було дуже стислим — лише кілька літер — і справді видавалося геть безглуздим.

Невдоволення Сієнни цілковито зрозуміле.

Однак Ленґдон відчув уже знайоме збудження, яке зазвичай передувало якомусь важливому відкриттю, бо майже відразу збагнув, що ці сім літер скажуть йому все про наступний крок, який вони із Сієнною мають зробити.

Більше того, він відчув, що маска має якийсь слабкий, знайомий запах, який пояснював, чому гіпс на зворотному боці був значно білішим, аніж на лицевому... і ця розбіжність не мала жодного стосунку до ефекту старіння, спричиненого сонцем.

— Не розумію, — сказала Сієнна. — Усі ці літери однакові.

Ленґдон спокійно кивнув, придивляючись до рядка тексту — сім однакових літер, ретельно виписаних каліграфічним письмом на зворотному боці Дантового лоба.

— Сім літер Р, — мовила Сієнна. — І що ж ми тепер із ними робитимемо?

Ленґдон спокійно подивився на неї.

— Я пропоную робити те, що наказує нам це послання.

Сієнна аж сіпнулася від несподіванки.

— Сім літер Р — це послання?!

— Так, — усміхнувся Ленґдон. — І якщо ти читала Даніє, то це абсолютно чітке послання.

* * *

А біля баптистерію Сан-Джованні чоловік у краватці витер хусткою скривавлені пальці та прищі на шиї. Дивлячись на місце, куди збирався зайти, він намагався не зважати на пекучий біль в очах.

То був вхід для туристів.

Біля дверей сидів лінькуватий гід у короткій куртці і палив цигарку, час від часу відганяючи туристів, які вочевидь не могли розшифрувати напис, де універсально зрозумілою мовою йшлося про години роботи цього туристичного об’єкта: «APERTURA 13.00–17.00».

Чоловік із висипом на шкірі поглянув на годинника. Той показував 10:02 ранку. З учорашнього дня баптистерій був зачинений для відвідувачів. Незнайомець трохи постояв, придивляючись до гіда, а потім, певно, прийняв якесь рішення. Зазирнувши до гаманця, він порахував його вміст. На додачу до стосу кредитних карток і жмуту євро він мав три тисячі доларів готівкою.

На щастя, пожадливість була інтернаціональним гріхом.

Розділ 57

Peccatum ... Peccatum ... Peccatum ...

Сім літер P, написаних на зворотному боці маски, враз