Читати книгу - "Пан Ніхто"

мене, неначе вагаючись:

— Тільки попереджаю, що я не в гуморі. Отже, не хочу і вам псувати настрій.

— Про це не турбуйтеся, — відповів я.

І ми пішли до готелю. Готель «Регіна», де я оселився, цілком відповідав моїй ролі, тобто вельми солідний, але не надто розкішний. Те саме стосується й ресторану. Приємна й вишукана атмосфера затишного залу з блідими шпалерами, дзеркалами та сліпучо-білими скатертинами впливала заспокійливо. Проте обід почався справді без усякого настрою. Я, одначе, й не думав ставати на голову, аби пожвавити його. Коли хтось кисне — хай собі. Такий у мене девіз.

Красуня здавалася почасти заспокоєною, а почасти розчарованою моєю байдужістю. Вона крадькома навіть скидала на мене оком, певно, чекаючи репліки, якої все не було. Я заговорив лише десь між рибою і печенею.

— Те, що я казав про місце секретарки, не порожня балаканина.

— А що примусило вас звернутися так раптово саме до мене? — запитала жінка, точно за етикетом склавши на тарілці ніж і виделку.

— Випадок.

— Випадок може бути поганим порадником, — попередила вона.

— Не бійтеся, маю нюх, — одказав я нахабно, бо, наскільки мені відомо, чоловік з точним нюхом на жінок ще не народився.

Кельнер приніс червоне вино й забрав напівповну пляшку білого. Це теж етикет. Потім прибрав на столі й подав печеню.

Завершували обід мовчки. Лише після того, як з'їли й морозиво, я знову промовив:

— Ви мені не відповіли…

— Як і ви.

— Тобто?

— Тобто заради чого звернулися саме до мене?

— Заради вашої статури.

Вона ледь усміхнулася.

— Наскільки я зрозуміла, ви шукаєте секретарку…

— Так. І не люблю, коли секретарки сідають мені на коліна, як це зображають на карикатурах. При вашій статурі, гадаю, ця небезпека мені не загрожує.

— Чому? — засміялася вона. — Навпаки, виникає ще одна небезпека: я поламаю вам ноги.

Вона сміялася, звеселившися картиною, яку, певно, уявила, і від сміху несподівано змінилося її лице. Це було вже не гарне, хоч і втомлене обличчя зрілої жінки, а обличчя пустотливої і добродушної дівчини.

Сміх так само несподівано урвався, й ілюзія розвіялась. Переді мною знову була дама з допитливими очима і недовірливим виразом губів.

— А яке, власне, у вас підприємство? — запитала вона.

— «Хронос».

— Не чула про таку фірму.

— Є люди, які не чули й про «Омегу». Але це не заважає годинникам «Омега» добре ходити.

— Чому ви ображаєтесь? Я не сказала нічого лихого.

— Зовсім не ображаюсь. Вип'ємо кави?

Вона кивнула.

— З коньяком?

— Чому б і ні.

— Чи ви завжди маєте справи з «Зодіаком»? — запитала жінка, коли подали каву.

— Сподіваюсь, що завжди… — відповів я ухильно.

— Солідна фірма.

— Авжеж. Однак солідні фірми досить важкі партнери.

— Як і секретарки тієї ж категорії. До речі, на яку платню я можу розраховувати у вас?

— На таку ж, як і в «Зодіаку».

— Ви дуже щедрий…

Я знизав плечима.

— Характер.

— Ви ж навіть не знаєте моїх здібностей.

— Раз ви підходили «Зодіаку», то, напевне, підійдете й мені. А втім, як це сталося, що вчора вам обіцяли, а сьогодні відмовили?

— Про це вам слід запитати в заступника директора, якщо випадково знайомі з ним. Учора він прийняв мене, ледве глянувши на рекомендації, іі дізнавшись, що, крім машинопису та стенографії, я досконало знаю три мови, сказав, що напевно візьмуть, але про всяк випадок велів прийти сьогодні.

— Все ясно: знайшов більш підхожу.

— За статурою?

— Очевидно. Але як би там не було, все має своє місце і ви йдете до мене.

— Певно, так і станеться, — машинально усміхнулася жінка.

— В такому разі чи не міг би я одержати деякі додаткові відомості.

— Наприклад?

— Найперше — ваше ім'я.

— Едіт Ріхтер, двадцять шість років, незаміжня, до суду не притягалася, рекомендації від контори «Фішер і К°», Цюріх, — продекламувала жінка.

— Ви німкеня?

— Швейцарка. Народилася в Цюріху.

В цю мить вона немов згадала щось і глянула на свій годинник.

— Сподіваюсь, не затримую вас, — зауважив я.

— Ні… тобто… о третій маю зустрітися з однією знайомою.

Я не заперечував. Знайомі тільки для того й існують, щоб їх використовували в разі потреби. Покликав кельнера, і він одразу приніс рахунок. Коли ми вийшли у вестибюль, Едіт простягла мені руку:

— Все-таки дозвольте мені подумати один вечір. Завтра вранці я зателефоную.

— Звичайно. Втім, я теж іду.

На тротуарі перед готелем Едіт удруге подала мені руку, навіть не поцікавившись, у який мені бік. Я не наполягав. Жінка спокійною ходою рушила до Рю-Монблан. Не знаю, яка з неї буде секретарка, але з іншого погляду гарна. Тонкий стан і високі стегна, це разом із зростом компенсує повні форми.

Я звернув у пасаж при вході до готелю і через внутрішній двір вийшов на Рю-Монблан. Метрів за п'ятдесят попереду помітив сірий костюм Едіт. Вона змінила ритм ходи і тепер поспішала в напрямку до вокзалу. Зваба стрункої постаті змусила мене піти назирці. Дійшовши до привокзального майдану, жінка звернула до кафе на розі. З-за столика на терасі підвівся худорлявий чоловік середнього віку, потис руку Едіт і запропонував їй місце біля себе. Ото лихо гарних жінок. Навколо них завжди залицяльники.

________

Наступного ранку о пів на одинадцяту я ввійшов до приймальні «Зодіаку». Цього разу там нікого не було, і секретарка одразу ж провела мене до кабінету комерційного директора. Кабінет величезний і солідний. Директор — також. Типовий капіталіст з давніх карикатур — подвійне підборіддя та обвислі щоки. Тільки сигари бракує. Проте вираз обличчя люб'язний у межах можливого.

Чоловік зробив символічний рух, неначе хотів підвестися з-за столу, але не підвівся і тільки простяг мені свою повну руку. Тоді пробурчав «прошу» і вказав на крісло біля свого столу. Я сів, закурив запропоновану сигарету й, собі усміхнувшися, ясно і стисло виклав свою пропозицію. Директор вислухав мене, не перебиваючи. Те, що я швидко завершив розповідь, явно сподобалось йому. А проте негайно зауважив:

— Не знаю, чи відомо вам, але ми маємо вже майже повну гаму: від «Філіппа Патека» й «Зеніту» до посередньої продукції «Енікару».

— Так. Одначе того, що пропоную я, бракує вашій гамі: якість «Зеніту» по цінах «Енікару».

— Зрозумів, — кивнув директор. — Але це вимагає перевірки.

— Перевірте.

— Наша експертиза проведе її швидко. Проте випробування ринком потребуватиме часу. Покупець у наші дні недовірливий. Коли продаєш дорого, утримується, бо таки дорого. Коли продаєш дешево, знов-таки втримується, оскільки вважає, що неякісно. Треба час, багатенько часу, аби він збагнув, що ваші годинники дешеві не тому, що погані.

Я спробував заперечити, та чоловік за столом перебив мене:

— Взагалі ваша вигода