Читати книгу - "Покладіть її серед лілій"

що це відчувалося навіть крізь взуття. Якось ми добралися до сходів, що вели на верхню палубу. Крізь рев полум’я чули зойки та крики, а також дзенькіт розбитого скла.

Ми видряпалися на верхню палубу, де було повно чоловіків та жінок у вечірніх сукнях. Усі щосили волали. Чорний дим оповив яхту, і тут було майже так само гаряче, як і на нижній палубі.

Я міг бачити кілька чоловіків у морській формі, які намагалися контролювати ситуацію. Але з таким самим успіхом вони могли б спробувати гримнути обертовими дверима.

— Джек уже має бути десь тут, — крикнув я Полі. — Тримайся за мене і пробираймося до леєра.

Ми продиралися крізь бурхливий натовп. Якийсь чоловік схопив Полу за руку й відтягнув її від мене. Певно, він сам не розумів, що робить, бо обличчя його було перекошене, а очі дикі. Він гарячково вчепився у мене, тож я змушений був поцілити йому в щелепу, від чого той аж зігнувся удвоє, а сам я, штовхаючись, почав пробиратися до Поли.

Дівчина з розірваним ліфом сукні впала в мої обійми і заверещала. Її дихання, перемішане з алкогольними випарами, мало не попекло мені шкіру. Я намагався її відштовхнути, натомість руки дівчини мало не задушили мене. Тоді мені на допомогу кинулася Пола, відтягнувши дівчину та боляче нам’явши тій вуха. Захитавшись і заверещавши пронизливо, мов недорізана свиня, дівчина зникла у натовпі.

Ми досягли борту. Від яхти навсібіч відчалювали маленькі човни — ціла армада човнів. Море аж кишіло ними.

— Агов! Віку!

Голос Кермана перекрив цей пекельний шум, і ми побачили, що він стоїть недалеко від нас, міцно вчепившись у леєр, відбиваючись од знавіснілого натовпу, який щомиті готовий був відірвати його від рятівного троса.

— Сюди, Віку!

Я штовхнув Полу перед себе. Ми дісталися Кермана після запеклої боротьби та після того, як Пола мало не залишилася без сукні, котру з неї намагалася зірвати ошаленіла юрба.

Керман збуджено заговорив:

— Невже це ви підпалили цю паршиву посудину? — заволав він. — Ну й паніка! І що вселилось у цих бовдурів? Та вони й за тиждень не заспокояться, навіть коли ця посудина уже давно буде на дні!

— Де твій човен? — задихаючись, спитав я, спровадивши геть підпилого гульвісу, який намагався перелізти через канат.

— Спокійно, старигане! — сказав я йому. — Сьогодні надто мокро, щоб плавати. До того ж, тут зараз чи не всі човни світу!

— Наш човен якраз піді мною, — озвався Керман, показуючи кудись униз. Він підняв Полу і підніс до леєра, поки я утримував натовп від того, щоб той не наслідував Полин приклад. Керман поставив Полу на мотузяну драбину, що звисала з борту судна, і наша мала почала спускатись, як справдешній матрос.

— Це не для вас, мадам! — гаркнув Керман, помітивши, що ще якась дівчина продирається до нього. — Це приватний човен! Спробуйте щастя деінде.

Дівчина, істерично волаючи, кинулася до нього й обхопила його ноги руками.

— О Боже! — заволав Керман. — Та ви з мене так і штани знімете! Віку, дай мені руку! Ця дама точно здуріла!

Я перекинув ногу через канат і опинився на мотузяній драбині.

— А я гадав, що тобі подобаються такі пристрасні дамочки. Якщо вона аж так «запала» на тебе — бери її зі собою!

Уже не знаю, як йому вдалось її спекатися, але коли я зістрибував у човен, Керман так швидко зіслизнув мотузяною драбиною, що мало не збив мене з ніг.

— Спокійніше! — закликав я його і схопив за барки, аби врівноважити.

Майк швидко завів двигун, і човен почав віддалятися від судна. Нам довелося в буквальному сенсі прокладати собі шлях, бо кількість човнів, що прибувала до яхти, просто вражала. Це вже нагадувало Дюнкерк[33].

— Хороша робота! — похвалив я Майка, поплескавши його по широкій спині.

— Ви, хлопці, прибули саме вчасно.

І я озирнувся на «Корабель мрії». Нижня палуба тепер була у вогні, й дим оповивав яхту звідусіль.

— Цікаво, на скільки вона застрахована?

— Це твоїх рук діло? — перепитав Керман.

— Звісно, що ні, йолопе! Шеррілл мертвий. Хтось його застрелив, а потім підпалив яхту. Якби ми випадково не наткнулися на нього, то ніхто ніколи не знайшов би його.

— Дорогуваті похорони, — зауважив Керман байдуже.

— Не дуже — якщо судно застраховане. Краще заспокой Полу. А я поки що погляну ось на це, — і витягнув з кишені досьє Ейнони Фрідлендер.

Керман присвітив мені ліхтариком.

— Що це в тебе? — спитав.

Поглянувши на перший же аркуш досьє, я не повірив власним очам.

Пола незадоволено зауважила:

— Віку, може б, ми краще вирішили, що робитимемо далі?

— Що робитимемо? Ми з Джеком займемось Ейноною. А тим часом ти розповіси Міффліну про Шеррілла. Змусь його якнайшвидше поїхати у той будинок Морін на скелі. Усе повинно скінчитись уже сьогодні ввечері.

Пола витріщилася на мене.