Читати книгу - "Діаболік"

б у цій ситуації Сайдонія, а вона бажала б уникнути непотрібного вбивства.

— Так, Ваше Високопреподобство. Я впевнена, ми зможемо виправити ситуацію.

З’явилися Служниці і рій ботів безпеки, між якими йшла схвильована Невені Сагну. Її волосся було скуйовджене, а обличчя змарніло після пережитого горя. У неї не було ніякої розради, на відміну від мене, оскільки її не тішила думка про майбутнє знищення Імператора. Невені могла покладатися тільки на себе.

Знову ж таки, можливо, у Тайруса були на неї якісь плани.

— Панно Сагну, — мовив Імператор, — ваш народ бунтує. Ви будете супроводжувати мого племінника і Сенатора фон Імпірінс на вашу планету — Люміну.

В її очах запалала надія. У той момент я зрозуміла, наскільки сильно вона сумувала за рідною домівкою.

— Ви заспокоїте своє непокірне населення, — сказав Імператор, — або буде відповідальними за їхні смерті.

Тієї ж миті радість зникла з її обличчя. Тоді я зрозуміла, наскільки складне завдання стояло перед Тайрусом, Невені і мною. Ми мали врятувати безліч життів.

29

ЙШОВ перший день нашої двотижневої подорожі на Люміну. Тайрус стояв у моїй кімнаті і вдивлявся в зоряну порожнечу за бортом «Олександрії», що від’єдналася від Хризантеміуму й ніби залишила велику зяючу рану в боці «Валор Новус». Дедлі був зачинений у сусідній кімнаті, й періодично з-за дверей лунав його гавкіт.

— Про що ви думаєте? — запитала я Тайруса.

Він наморщив лоба, поки обмірковував свої плани на майбутнє й аналізував усі можливі варіанти подій. Він втратив рівновагу, коли корабель вийшов у гіпер-простір і зірки зникли з нашого поля зору. Потім Тайрус розвернувся до мене.

— Я відомий богохульник. Це може зіграти мені на руку під час перебування на Люміні. Ексцеси, як ти можливо чула, у більшості своїй прихильники стародавніх вірувань. Вони сповідують ритуали Геліоніки тільки тоді, коли цього вимагають Вельмишановні Пани. Однак, якщо я наголошу на своїй прихильності до їхніх... богохульств... на мене чекатимуть інші проблеми.

— Ви шукатимете майбутньої підтримки серед Вельмишановного Панства?

— Точно, — він подивився, як я витягнула ноги паралельно підлозі і, здавалося, щось усвідомив. — Чекай, ти балансувала на руках увесь цей час?

Оскільки ми були в моїй кімнаті, я вирішила, що Тайрусу просто доведеться змиритися з моїми тренуваннями. Я опустилася на підлогу, а потім підняла ноги вгору паралельно підлозі, балансуючи на долонях. Замість того, щоб відповісти на його запитання, я зігнула ноги, закинула їх за голову і зробила стійку на руках.

— Ти така сильна, — пробурмотів Тайрус. Він повільно обійшов навколо мене, поки його ноги знову не з’явилися в полі мого зору. — І тобі не потрібно докладати ніяких зусиль для цього?

— Мінімальні зусилля, — я просто чудово себе почувала. — Насправді я уникала фізичних навантажень відтоді, як почала зображати із себе Сайдонію. Я дуже швидко нарощую м’язи.

— Я щодня присвячую дві години підтриманню фізичної сили.

Так ось звідки м’язи на його руках.

— Яка відданість власному самолюбству.

— Якби справа була у зовнішності, я наростив би їх за допомогою ботів краси. Я тренуюся, тому що більше не хочу відчувати себе слабким.

Здивована його заявою, я кинула на нього косий погляд. Мені були добре знайомі ці переживання. Але я не очікувала, що Спадкоємець Імператора тривожиться через те саме.

— Під час подорожі в нас буде багато вільного часу, — зауважив Тайрус. — Я хотів би якось зійтися з тобою в навчальному двобої.

— Ви програєте.

— Ти можеш дати мені фору. До прикладу, зав’язати собі одну руку за спиною.

— Зав’яжіть обидві. Все одно ви програєте, Ваше Високопреосвященство. Я не хочу поранити вас, а це обов’язково станеться.

— Я ризикну.

— Якщо мова йде про випробовування власних сил проти Діаболіка, ви повинні знати, що я не найкращий індикатор його сили. У мене урізали більшу частину м’язової тканини.

Він посміхнувся.

— Ну, значить це і буде нашою форою.

— Однієї фори не достатньо, — мовила я завагавшись. — Я все ще залишаюся Діаболіком.

Боти зрізали мої кістки, доки я не стала схожою на людську дівчину, але я ніколи не буду справжньою людиною. Як дивно, що він, забув про це.

Але найдивніше те, що мені це сподобалось.

— Так ти відмовляєшся битися зі мною? — запитав він.

Збентежена, я відштовхнулася від підлоги і, перевернувшись у повітрі, приземлилась на ноги.

Його очі розширилися.

— Ого, молодець, — сказав він, наче я здійснила якийсь подвиг.

— Добре, — відповіла я. Раптом я невідомо чому розізлилася. — Якщо ви хочете зазнати поразки від моїх рук, я не проти. — Це стане для нього хорошим