Читати книгу - "Пригодам — ура!"

class="book">— Дивлюся, що вже вечоріє: скоро мені готуватися до старту.

— Як?! — вихопилося в Лізи. — Ти вже кидаєш нас?

— Так треба… — зітхнув дракончик, бо вже встиг страшенно прив'язатися до цього симпатичного дівчатка. — Адже мій інкубаційний період кінчається. Отже, тільки-но небо візьметься зірками, я зорієнтуюся по них і полечу.

— А ти не можеш лишитися в нас? — благально зазирнула дракончикові у вічі Лізка.

— На жаль, ні, — відказав Мінімакс. — Я мушу повернутися на Драконію. Та й люди ще не готові спілкуватися з нами.

— А ми?! — вигукнув ображено Олег. — Хіба ми не люди?

— Звичайно, люди, — заспокоїв його Мінімакс. — Але ж не всі такі, як ви… Та ви не побивайтесь — я неодмінно повернусь: адже я теж маю перетворитися на яйце. А ми це робимо виключно на Землі.

— Коли це ще буде! — зітхнув Олег.

— Не так і довго чекати, як тобі здається, — мовив Максик і хотів ще щось додати, але в садку несподівано хруснула гілка і щось важке гупнуло об землю.

Всі, хто був у хатинці, вибігли в садок.

Перед ними на траві під яблунею сидів і злякано потирав забиту спину… Петько Психолог!

— Як ти сюди потрапив?! — наскочив на хлопця Креня. — Шпигуєш за нами?

— Ти не дуже, — відмахнувся від птаха Петько. — Сам донедавна таким же був.

Креня ображено замовк — а що він міг сказати? — та Олег насунувся на Петька і грізним голосом наказав:

— Ану, розповідай, що почув!

— Все, — підвівся нарешті Петько Психолог. — Але я нікому не скажу! От вам слово! — Він ударив себе в груди. — Мені вже так набридло моє життя, що годі й казати.

— Що саме? — не зрозумів Олег.

— Ну хіба мені потрібні оті гроші, що я у вас виманюю? Та нізащо в світі! Але батько — ви ж знаєте! — ніяк не кине пити, от і ганяє мене на всякі заробітки, щоб йому гроші добував, — Петько опустив голову й гірко схлипнув.

— А ти не давай! — вихопилося в Мінімакса.

— Еге ж, не давай! Так він тоді мені я-ак дасть!

— Треба поговорити з Крутивусом, — запропонувала Лізка. — Нехай побалакає з твоїм батьком.

— Уже балакав, — махнув рукою Петько. — Батько весь час обіцяє кинути, а потім знов починає… Ну що, берете мене до своєї компанії? Я таке знаю про Ізольду, таке-е!

— Без тебе знають, — стріпнув крилами Креня.

— Може, й знають, та не все, — заперечив Петько. — От, скажімо, про банки: що там у неї?

— Гроші, — кинув зневажливо Креня.

— А синуля її чим займається?

— Дурить людей!

— А от і не тільки! — зрадів Петько. — Він постачає матусі яйця — сотнями!

— Ну то й що? — не зрозумів Креня.

— Ага, я ж казав, — не знаєте! — переможно усміхнувся Петько Психолог. — А я все вистежив, поки тинявся без діла. Так-от, щоб знали: ніякі в неї не свіжі яйця, а звичайні магазинні. У неї весь холодильник ними забитий: Бобчик привозить, коли по квіти приїздить. Ночами вона змиває з них нашатирем штампи, підігріває трохи, а тоді продає, як щойно знесені, тепленькі, уп'ятеро дорожче! А назбирає пачку грошей — і в банку!

— Про банки ми вже чули, — перебив Креня. — А таке ти бачив? — Птах видобув з-під крила пом'ятий папірець і поклав його перед Петьком.

Друзі схилилися над папірцем, і Олег вголос прочитав… заповіт Ізольди!

— Звідки це? — здивувався Олег.

— Я роздобув! — гордо повідомив Креня.

— Стривайте, — раптом перервав розмову Мінімакс, який досі мовчав і про щось зосереджено думав. — Здається, я зрозумів, як потрапив до вас!

Всі обернулися до нього.

— Мабуть, яйце, в яке перетворився мій попередник, потрапило разом з іншими яйцями до Ізольди, а вона й продала його вам!

— Точно! — підскочив Олег, та враз спохопився: — Але ж на шкаралупі зоставався штамп. Чому вона його не змила?

— Дивак, — усміхнувся Мінімакс, — ти ж бачив, що штамп не змився навіть в окропі! Мабуть, Ізольда подумала, що ви не помітите, — от і підсунула вам яєчко із штампом! Не пропадати ж добру.

Олегові стало трохи прикро, що його так ошукали. Але ж завдяки цьому випадку вони зустрілися з Мінімаксом! Заради цього можна знехтувати образою.

Раптом Креня спитав:

— А як же твоє яйце попало до Ізольди?

Всі знов глянули на дракончика.

— Сам не знаю, — розвів передніми лапками Максик, та враз ляснув