Читати книгу - "З вершин і низин, Франко І. Я."

style="">Терпіти кару? Без вини своєї

Ти стратив власть, багатство і державу,

Всі троє ми в неволю продалися,

Дитя єдине стратили - і за що?

З-за прибагів неситого аскета!

Ні-ні, немає правди на землі.

Ні в небі!

 

Гарісчандра

Жінко люба, цить! Не слід,

Наріканням себе ще більш карати.

Мабуть, на щось богам була потрібна

Ся люта кара, що на нас зіслали.

Та закінчи́ться вже вона сьогодні.

 

Сайвія

Ти дивно так се мовиш! Як се так?

Чи ти що знаєш? Чи задумав що?

 

Гарісчандра

Дружино вірна, не питай нічого!

Ходім лишень, і дерева обоє

Знесім багато, й царський стіс високий

Для сина свого бідного зложім -

А там побачимо, що нам робити.

 

 

XV

 

 

Наклали стіс високий. Гарісчандра

В обійми сина взяв і по драбині

На стіс той виніс. Та не клав він трупа

А, держачи його в обіймах, мовив:

 

Гарісчандра

Дружино вірна, а тепер візьми

Горючую головню й положи

В сухий хворост, що в середині стосу.

 

Покірно Сайвія зробила се.

І затріщав хворост, і бухнув дим.

Несміло ще стелився по долині,

І полум’я маленьке почало

Лизать поліна.

 

Гарісчандра

А тепер, сердешна,

Прости мене, коли хоч раз в житті

Тебе чим-небудь я вразив недобрим,

Хоч словом, хоч би поглядом німим!

Прости найпаче те, що через мене

В отсю страшну неволю ти попала!

 

Сайвія

Мій мужу любий, не кажи сього!

Яке ж мені життя без вас обох?

Чи кажеш своїй Сайвії нещасній

Вертати знов у лютую неволю

З розбитим серцем? Ні, позволь мені

При собі стати разом з нашим сином.

А як святеє полум’я здійметься

Могуче вгору, то і наші душі,

Очищені, і вольні, і веселі,

Стрясуть із себе всі земні терпіння

І полетять в щасливий, вищий світ.

 

Гарісчандра

О ангельська душе! О серце щире!

Ходи ж сюди! В обіймах спільних всі

Покинемо неволю й разом станем

Там, де нема неволі, ні страждання.

 

І радо Сайвія на стіс вступила.

Тоді ногою кріпко Гарісчандра

Драбину геть відкинув. І обоє

Навколішки упали коло трупа,

Зложили руки і думки свої

Понад усі терпіння й муки земні

Знесли високо, до богів безсмертних.

І ясно, легко стало їм в душі,

Немов прохожим, що з холодних дебрів,

З густого бору, із блудних стежок

На вольний, теплий, ясний степ виходять.

 

А там внизу огонь тріщав, гудів,

Густими бовдурами дим валився,

І полум’я кривавії язики

Вилися вгору. Ще не досягали

Тих, що в обіймах дружніх, у молитві

Стояли на версі, та звільна їх

Немов вінцем огнистим обплітали.

 

 

XVI

 

 

Та що се враз за гомін ізчинився

При брамі кладовища? Що за люди

Валять юрбою, бігають усюди,

Когось шукають? А оті, що вкупі

К горючому костру простують, що се

За діда ветхого несуть в носилках?

Побачив Гарісчандра сей народ,

Побачив діда й стрепенувся. Ах!

Колись він знав його, знав тих усіх

Людей! Таж се Айодії міщани!

А дід той - се його старезний прадід,

Колишній цар Айодьї, Девадатта,

Тепер від многих літ святий пустинник,

Чудесний лікар і порадник всіх.

Та що за диво, що його міщани

Сюди такою купою прийшли?

І прадіда пощо несуть святого?

 

Та ось його побачив Девадатта,

Побачили міщани.

 

«Царю, царю! -

Роздався дружний крик їх.- Почекай!»

 

Девадатта

Стій, Гарісчандро! Ще тобі не час

В палату Індри! Діти, лийте воду,

Гасіть огонь!

 

За кілька хвиль погас

Огонь. Ридаючи і сміючися,

Міщани на руках знесли зі стосу

Дитя, і Сайвію, і Гарісчандру.

 

Гарісчандра

Що завинив я вам, що ви на силу

Вертаєте мене з тієї стежки,

Що до свободи вічної веде?

 

Девадатта

Великий гріх твій тут тебе спиняє.

Хіба забув ти, що найперша царська

Повинність - дбати про своїх підданих?

 

Гарісчандра

Не маю я підданих! Я не цар!

Чандал нечистий, сторож кладовища,

Здирач з умерших шмаття - ось хто я!

 

Девадатта

А як мені святу складав присягу

В Айодії закону стерегти

І не лишать без власті - се забув?

 

Гарісчандра

Навів на мене бог важку покусу.

В Айодії я власть віддати мусив

Аскету Вісвамітрі. Той там пан.

 

Девадатта

Тиран і здирця той уже доволі

Напанувався. Нині твій престол

Свобідний, жде давнього свого пана.

 

Гарісчандра

Не можу я на нім засісти, діду.

В неволю проданий чандалу, я

Лиш з дозволу його піду відсіля.

 

Чандал

Ось тут я, батечку! Та ти про мене

Не дбай! Іди собі з всіми богами!

Мені оті міщани святобливі

За тебе для заміни привели

Такого ж пана, як і ти.

 

Гарісчандра

Кого?

 

Чандал

Та свойого ж царя, бач, Вісвамітру.

Старенький він, то правда, і бурчить,

Клене сердито. Ну, та дасть-то бог,

Що якось з ним до ладу дійдемо.

На кладовище не піде, та я

Пошлю його собак ловить по місті -

Се також діло добре і немудре.

 

Гарісчандра

Ні, не бувать в Айодії мені!

Важкі пригоди геть мене зламали,

А сина смерть життя підсікла корінь.

 

Девадатта

Подай мені свою дитину, доню!